Приблизно в IV столітті нашої ери в тому числі й на території нинішнього Житомира проживало слов'янське плем'я венедів (деякі історики стверджують, що венедами навколишні їхні народи називали всіх слов'ян без винятку). Вождем їх був князь Бож. А територію трохи південніше Бердичева займали готи - германське плем'я, ті самі, що трохи раніше першими з варварських племен розгромили Рим. Готами правив Германарих, "рикс", тобто король по-їхньому. Як це часто траплялося в ті часи, одне плем'я вирішило піти війною на сусіднє. І готи оголосили венедам війну. Правда, не на тих напали: у декількох боях (одне з них приблизно відбулося десь у районі нинішніх Зарічан - житомирська громада слов'янських язичників завзято йменує одне з місць біля села на схилах Тетерева "Межиборовой могилою": нібито там у древні часи стояло язичеське капище.) Бож наголову розбив готів і змусив їх відступити в степ, а відвойовану територію зайняли венеди. Тоді, бачачи, що силоміць венедів не здолати, Германарих удався до хитрості. Покликавши до себе Божа й 70 старійшин венедских пологів - нібито для переговорів про мир - готи вмертвили венедского князя й всю його свиту. Обезглавивши в такий спосіб супротивника, готи напали на венедів і відтіснили їх у ліси нинішніх північної Житомирщини й Київщини. Однак на цьому історія не закінчилася. Справа в тому, що одна з дочок Божа - Красава - дружиною вождя гунів Аттили. Нічого, що всього лише однієї з більш ніж двох сотень, але все-таки законною дружиною. У той час Аттила скорив не тільки Азію, але й практично всю Європу й був наймогутнішим правителем на континенті. Довідавшись, як підло повівся Германарих стосовно його тестя, Аттила пішов на нього війною.
Цю історію повідав Йордан - історик-хроніст при дворі візантійського імператора Юстиніана. Він же розповів й її продовження. Так, після розгрому венетів Германарих зупинився з військом на зайнятий території, "на березі ріки, що самі анти називають Тетерів, між трьома горами, і сіл на болоті". Брат Германариха, Винитар,не захотів залишатися на вподобаному родичем місці, і із частиною війська пішов на захід. Тих, хто пішов за Винитаром, пізніше стали називати вестготами, а залишилися з Германарихом - остготами. Поки Германарих обживався на болоті, Аттила з військом відшукав його й у короткому бої розбив наголову, а самих готів змусив платити данину. Замість убитого в бої Германариха його місце зайняв інший рикс - Аларик. Йордан, на жаль, не згадує, як довго перебували готи на вподобаному ними місці - ймовірно, вони звідси так нікуди й не пішли.
Цілком можливо, що історія, розказана Йорданом - повністю правдива, оскільки середньовічні хроністи, як візантійські, так і західноєвропейські, практично ніколи не спотворювали дані. Інша справа, що хроністи самі майже ніколи не були очевидцями описуваних ними подій, а викладали що відбулося, як правило, із чужих слів. І не виключено, що ці самі очевидці іноді могли й прибрехати. Але якщо представити, що історія війни Божа й Германариха - правда від початку й до кінця, тоді виходить досить цікава справа.
Для нас заслуговує особливої уваги свідчення Йордану про те, що Германарихс військом зупинився "на березі ріки, що самі анти називають Тетерів, між трьома горами, і сіл на болоті". Де в нас на березі Тетерева перебувають три гори? Правильно, у самому Житомирі: це нинішні гори Замкова, Сурина й Охримова. І дотепер у нашому обласному центрі є район, відомий всьому місту як "Болото" (між вулицями Короленко й Зеландско-Сінний, у підніжжя Суриной гори). Далі - більше! Готи - плем'я германське, що говорило мовою, від якого пішла нинішні німецька, англійська, датська, і інша мови германської групи. По-англійському слово "Житомир" пишеться: "Zhitomir". А "сидіти на болоті", на чому акцентує увагу Йордан, по-англійському пишеться: "Sitmarsh". Уловлюєте співзвуччя? От і вір після цього в легенди про "князя Житомирі"!
Між іншим, Йордан називає венетского вождя Божа не інакше, як "королем", а король, як відомо, у середні століття був винятково католицьким монарховим титулом. Абикого королями не називали. Дотепер невідомо й місцезнаходження могили Божа. Якщо вірити Йордану, остання зустріч слов'янського "короля" з готами, де він був вбитий, відбулася приблизно десь на території нинішнього Ружинского району - на границі лісу й степу, якщо вірити географічному положенню місцевості в описі хроніста. Там Божа й поховали.
Однак повернемося безпосередньо до Житомира. У місці, що згадує Йорданом, тобто на "болоті", великомасштабні археологічні розкопки не проводилися, тому сказати що-небудь на доказ готської теорії підстави Житомира (крім язикового співзвуччя) не представляється можливим. У часи Германариха "болото", імовірно, являло собою великі плавні уздовж берега ріки, що впадала в Камянку й відомої пізніше як Руденка. Навряд чи готи (а їхнє загальне число було, видимо, ніяк не менше декількох десятків тисяч) тривалий час могли жити винятково в плавнях. "Сісти на болоті" означало оселитися на болоті, тобто в місцевості, малопридатній для життя. Тому не виключено, що готи для довгого проживання могли спорудити на одній з житомирських гір щось схоже на укріплене поселення. Для цієї мети більше інших підходила найвища з наших гір - Сурина (нині - вулиця Маликова), ближче інших розташована до "болота". Ця гіпотеза також має право на життя, хоча при будівництві на Суриной горі житлового масиву ніяких археологічних знахідок у цьому місці зроблено не було, а безпосередньо археологічні розкопки також не проводилися. Проте деякий слід перебування якогось древнього племені на Суриной горі таки залишився...

Автор: Вадим Кіплінг