ВІД ЛИТВИ ДО БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Ми зупинилися на тому, що Житомир як місто в широкому понятті цього слова відбувся в середині XV століття, тобто знайшов всі необхідні міські риси. Із цього періоду, можна сказати, і починається дійсна історія нашого обласного центру...
КРИМСЬКІ ТАТАРИ НА ЗАМКОВІЙ ГОРІ
З XV століття Житомир входить до складу спочатку Великого князівства Литовського, а потім - Польського королівства, або Речі Посполитої. Як свідчив польський купець і по сумісництву хроніст Михал Забарський, в 1495-му році Житомир представляв із себе великий населений пункт із числом жителів не менш 8 тисяч і територія його простиралася на нинішні Замкову й Охримову гори, Поділ аж до берега Кам”янки. Жителі селилися в районі нинішніх площ Перемоги й Соборної, а міський східний рубіж упирався приблизно в нинішню вулицю Московську - як писав Забарський, "від замка на схід без малого верста, а за нею - ліс, у якому повно розбійних людей". За описом купця, Житомир того часу мав усього одну міцність - замок на Замковій же горі, захищений дерев'яними стінами й валами. Посад, де в основному й селилися люди, чомусь навіть не був захищений тими ж валами, тільки в районі нинішньої Крошні й на Суриній горі стояли військові застави, призвані захищати місто від можливого нападу ворогів. Але й це не допомогло, коли в 1505-м році на місто налетіли кримські татари, спалили посад і порядку на півтисячі житомирян погнали із собою. Замок, за стінами якого вкрилася більша частина місцевих жителів, вони штурмувати не сталі, тому що попросту не вміли цього, і відійшли в степ. Військовий загін польських кіннот ледь не наздогнав татар у районі Бердичева, але кримчакам вдалося піти. Татари спалили й склад товарів самого Забарського на Подолі, а сам купець встиг укритися в замку, про що він згадує у своїх записках.
Це був не єдиний військовий візит кримчаків під стіни Житомира. В 1509-му році татарська орда з'явилася на південно-східній окраїні міста, приблизно в районі нинішньої вулиці Івана Кочерги. У ті часи там простиралося велике болото й кримчани, рухаючись уночі, попросту загрузнули в ньому. Це дало можливість підспівшому півторатисячному загону кіннот, що становила гарнізон оборони Житомира, наголову розгромити семитисячний загін татар, більшість із яких просто потонули в болоті. Через кілька років болото осушили й поставили на цьому місці заставу, що згодом стала Житомирською військовою комендатурою.
Забарський наводить цікаві факти з життя Житомира того часу. Наприклад, гарнізон Житомира, виявляється, не був регулярною армією, а представляв із себе свого роду загін міліції швидкого реагування, щось начебто сучасного "Беркута". Солдати гарнізону не тільки несли військову службу, але й стежили за порядком у самому місті, відловлювали злодіїв і грабіжників. Оплачувалася ця "послуга" з міської скарбниці. Згаданий підрозділ іноді називався загоном внутрішньої варти.
Виявляється, уже в ті часи в Житомирі був свій... будинок терпимості. Той же Забарський указує, що розміщався він на Подолі, майже в самого берега Кам”янки. По описах купця, "курви", тобто повії, жили в закладі не постійно, а тільки приходили сюди на "роботу". 18 "занепалих жінок" - стільки було "приписано" до будинку терпимості дівиць. Купець повідомляв, що одну дівицю навіть утопили в Кам’янці за те, що вона "нагородила" якогось італійського військового інженера "поганою хворобою". Забарський пояснював, що дівиці призначалися головним чином для "обслуговування" високих чинів, що приїжджали в місто. Місцевим жителям відвідувати цей заклад чомусь не дозволялось, хоча утримувався будинок терпимості за рахунок податків із самих же городян, тобто знову з міської скарбниці. При закладі була також і лазня. Одним словом, усе було обставлено досить культурно, за винятком хіба що весни 1505 року, коли в Житомирі трапилася повінь: води Тетерева й Кам’янки вийшли далеко з берегів і нещасний будинок терпимості на цілих три дні був занурений під воду майже до самого даху. І три дівиці нібито потонули під час цього стихійного лиха.