ЩОРС У ПРЕОБРАЖЕНСЬКОМУ СОБОРІ
Громадянська війна власне для Житомира почалася вже в грудні 1917 року, коли націоналістично налаштовані праві есери заарештували весь місцевий осередок партії більшовиків. Правда, якимсь чином всім девятьом більшовикам вдалося здійснити втечу з житомирської в'язниці. Пізніше місто кілька разів переходило з рук у руки: від Центральної ради - до червоних, потім - до гетьманців Скоропадського, потім - до петлюрівців... В 1919 році в боях за Житомир загинув командир Таращанського полку Василь Боженко, якого поховали на Старому бульварі в труні... барона Шодуара. Через кілька днів у місто ввійшли петлюрівці, викопали Боженко й кудись відвезли тіло. Але й петлюрівці в Житомирі надовго не затрималися. У тому ж 1919-му році їх вибили з міста червоні під командуванням легендарного Миколи Щорса.
Про те, як комдив Щорс в'їжджав у Житомир, пізніше згадував на сторінках російської емігрантської газети "Воля", що виходила в Парижі, один з очевидців тих подій, хтось Василь Сірих. Він розповідав, що в перший же день присутності в місті червоних були розстріляні 36 чоловік, що представляли дворянство. Червоні кіннотники кинулися грабувати крамниці купців, громити особняки, ті, що побільше. Чоловік п’ятдесят із числа все тих же дворян спробували вкритися в Преображенському соборі, сподіваючись, мабуть, що безбожники не настільки безбожні, щоб опоганювати кров'ю храм. Яке ж було їхнє здивування, коли раптом важкі храмові двері відчинилися, як від удару, і в собор на величезному сірому коні в'їхав сам Щорс! Мовчки направивши коня до вівтаря, він раптом вихопив шашку й розсік стародавнє Євангеліє, що лежало на вівтарі, а потім повернувся до стоявших у соборі й вимовив: "Все, Бога більше немає!". І звернувся до людей, що супроводжували його: "Всіх присутніх заарештувати! Попа - теж!".
Богохульство Щорса вилізло йому боком: через кілька місяців він був убитий під Коростенем. Є версія, що вбито своїми ж, підло, у спину.
Що цікаво: після громадянської війни в Житомирі не залишилося жодного (!) дерев'яного забору: населення розібрало їх на дрова. Навіть будинок барона Шодуара в нинішньому парку Гагаріна, залишений його мешканцями (барон Шодуар вмер в 1919 році, його родичі емігрували у Францію), був розтягнений буквально по цеглинці місцевими жителями. Від палацового комплексу родини Шодуарів залишилися всього два так званих гостьових будиночки (на Старому бульварі й у самому парку, біля літака) і підсобні приміщення, у яких сьогодні розташовується дитячий садок.