Резиденція Генріха Гіммлера на Житомирщині

На відміну від ставки Гітлера у Вінницькій області в Україні про резиденції Генріха Гіммлера на Житомирщині військові історики згадують рідко.

Але саме тут рейхсфюрера намагався здійснити свою мрію про заселення «справжніми німцями» східних окупованих територій.

«Десять років тому ніхто і мріяти не міг про те, щоб вищі чини зустрілися в такому місці - неподалік від російського міста Житомира», - заявив Гіммлер на нараді командування СС і поліції, який відбувся в кінці літа 1942 року в його українській ставці Хегевальд.
Далі Гіммлер зачитав сумно відомий план «Ост» по колонізації окупованих східних земель. У Житомирській області він почав приводити цей план в дію, створюючи «маленьку Німеччину» на українській землі.

У роки Другої світової війни лідери воюючих країн будували добре захищені секретні командні пункти для забезпечення власної безпеки. Особливо великих успіхів у подібному будівництві досягла Німеччина. Щоб захистити вищих чинів вермахту від можливих замахів, було побудовано шістнадцять підземних ставок. Три з них були розташовані на території України. Дві - Вервольф ( «Волкоборотень») і Штрайнбрук ( «каменоломня»), призначені відповідно для Адольфа Гітлера і рейхсмаршала Германа Герінга, - у Вінницькій області. Третя - Хегевальд ( «Заповідний ліс») - розташовувалася на місці сучасного селища Гуйва, недалеко від траси Житомир - Вінниця. Господарями Хегевальда повинні були стати рейхсфюрера СС Генріх Гіммлер, рейхсміністр доктор Ганс Ламмерс і міністр закордонних справ Йоахім Ріббентроп.

«Заповідний ліс» для Гіммлера будували з 10 жовтня 1941го по 1 липня 1942 року радянські військовополонені під наглядом есесовців. З огляду на особливу секретність об'єкта, можна припустити, що по закінченні робіт всіх будівельників розстріляли. Документів, які могли б свідчити про їх долю, до сих пір не виявлено. «Залізний Генріх», мабуть, не вірив в дружелюбність місцевого населення, тому всіх жителів сіл, розташованих поблизу будівництва, виселили, а резиденцію відгородили від зовнішнього світу трьома тисячами метрів колючого дроту. Загальну територію ставки - 1,2 тис. квадратних метрів - ретельно замаскували зверху насадженнями з дерев, горіхових кущів та дерну.
У двоповерховій будові, яка до війни була Будинком культури, за наказом Гіммлера розташувався штаб військового керівництва. На випадок бомбардувань в ставці облаштували два наземних бункера легкого типу. Товщина стін в кімнатах сягала 3 метрів, перекриття - 4 метрів. Над об'єктом була розтягнути маскувальна сітка, і споруджено фальшивий дах. На фотографії з повітря все це виглядало як звичайний будинок. Таким способом німці хотіли убезпечити ставку від можливого знищення радянською авіацією або артилерією. Арматура і труби водопостачання в бункері були з антикорозійним покриттям зі сплаву, склад якого фахівці не можуть розгадати до сьогодні. Словом, усе було влаштовано за останнім словом техніки, у тому числі прямий зв'язок з Берліном.

Будівельники не забули і про здоровий спосіб життя - на галявині біля бункера облаштували корт для тенісу, до послуг гостей були і прогулянки на конях. Щоправда, таке задоволення несло загрозу бути вбитим партизанами або місцевими селянами, про що Гіммлер неодноразово попереджав своїх відвідувачів. Тим не менше все ж таки знаходилися бажаючі підвищити рівень адреналіну в крові, роз'їжджаючи на очах у місцевих партизан.
Приміром, одного разу, не послухались попереджень свого шефа, поплатився життям особистий пілот Гіммлера. Виявив бажання покататися верхи на коні по околиці ставки, він не повернувся назад в призначений час. Незабаром його знайшли мертвим біля одного з місцевих сіл. В отместкуомсту за вбитого льотчика всіх селян цього села рейхсфюрер наказав спалити живцем.

Гіммлер бував у Хегевальді тільки тоді, коли в свою українську ставку Вервольф приїжджав Гітлер. Це не завадило «Желізному Генріху» провести в своєму «заповідному лісі» кілька історично важливих зустрічей.
Так, у серпні 1942 року в ставку до Гіммлера таємно приїжджав шеф політичної розвідки Німеччини Вальтер Шелленберг. У ході зустрічі вони обговорили план усунення Гітлера від влади, згідно з яким Німеччина припиняла війну і укладала сепаратний світ з країнами Заходу. Шелленберг вважав, що саме Гіммлер повинен замінити фюрера, і чим швидше це відбудеться - тим краще для німецького народу. Однак втілити цей план у життя змовникам не вдалося. Крім Шелленберга в Хегевальді побували Ламмерс, Ріббентроп і рейхскоміссар України Ерік Кох.
В кінці літа 1942 року в «заповідному лісі» відбулася нарада вищих чинів поліції і командирів частин СС, на якій були присутні 100120 чоловік. Тоді Гіммлер зачитав відомий план «Ост», який передбачав колонізації окупованих східних територій.

«У наступному році, - запевняв Гіммлер присутніх, - ми остаточно охопимо і ті території європейської Росії, які ще нами не завоювані. У найближчі двадцять років ми повинні заселити німцями Білорусь, Литву, Естонію, Латвію та Крим.

В інших областях ми організуємо вздовж доріг невеликі міста з населенням у 1020 тис. жителів під охороною наших гарнізонів. Поблизу цих міст будуть наші автостради, а в радіусі 10 кілометрів - німецькі села, - щоб наші люди жили в німецькому оточенні. Ці поселення перлини спочатку поширяться до Дону і Волги, а потім, я сподіваюся, і до Уралу і будуть завжди поставляти нам здорових спадкоємців німецької крові ».

Дотримуючись вищевикладеного плану, вже в серпні 1942го Гіммлер віддав наказ організувати навколо своєї резиденції перші поселення «справжніх німецьких селян», з якими йому було б жити веселіше і безпечніше, ніж з українськими. Передбачалося організувати три таких поселення: келенфельд - на місці села Калинівка біля Вінниці, Форстештадт - на північ від Житомира, між Черняховом і Коростенем, а також Хегевальд (на честь ставки Гіммлера) - між Житомиром та Бердичевом. Саме ці місця, на переконання рейхсфюрера, повинні були стати зародком майбутньої Остготської імперії.

Мешканців сіл, що знаходилися на території майбутньої колонії Хегевальд, планували переселити в інші області України - Київську, Дніпропетровську, Херсонську, Сталінську (Донецьку). На їх місце повинні були заселитися так звані «фольксдойче» (німецьке населення, що проживає на території СРСР).

Виселення українських селян німці проводили без попередження. Як правило, на світанку село оточував німецький поліцейський загін, іноді у супроводі бронетранспортерів і танків. Німецький комендант і його охоронці заходили у будинки і наказували мешканцям негайно виселитись. Вигнанцям дозволялося на три будинки мати однин віз, запряжений у більшості випадків коровою - коней брати з собою не дозволяли. На цей візок не завжди вміщаєтьлися навіть малі діти і люди похилого віку. Забирати з собою своє господарство - худобу, птицю, а також запаси їжі - заборонялося.

До 12 години дня, коли село вже було очищене від українського населення, приїжджали машини з німецькими колоністами. За наказом коменданта вони роз'їжджалися по селі займати «свої» будинки, на воротах яких були завчасно позначені крейдою прізвища нових мешканців. Кожний німецький осілий ставав повноправним господарем всього майна, залишеного українцями. У його володіння надходили будинок з прибудовами, город, сад, худоба, продукти харчування і т. д. Свідки розповідають, що «фольксдойче» іноді в'їжджають в будинки, в яких на плиті стояв ще гарячий обід.

У новостворену колонію Хегевальд ввійшло 29 сіл, українські назви яких гітлерівці замінили німецькими. Так, село Кодня перейменували на Нойпосен, Розкопана Могила - в Лохстінгер, Закусилівка - в Альтпостен, Млинище - в Модельштадт, і т. д. Кожен «фольксдойче», що мешкає в «заповідному лісі» Гіммлера, отримував 20 гектарів орної землі. Офіційною датою відкриття колонії стало 1 жовтня 1942 року. Керував нею гаупткомісар. Всі укази, видаються окупаційним владою для українського населення, мешканців колонії не стосувалися - тут діяли тільки німецькі закони і порядки.
Таким чином, Генріх Гіммлер, перебуваючи далеко від Німеччини, з розмахом створював собі домашню атмосферу на українських землях.

До сих пір не відомо, чому місцеві партизани не зробили жодної спроби знищити гіммлеровскій куточок Німеччини на Житомирщині. Адже рейхсфюрера роз'їжджав околицями один, без будь-якої охорони, правда, в броньованому «мерседесі». Мало того, місцеві керівники партизанського руху Сергій Маліков та Григорій Шелушков у своїх звітах жодного разу навіть не згадали про ставку. Існує лише одна місцева легенда, згідно з якою навесні 1942 року гітлерівці нібито затримали і розстріляли чотирьох людей з радіостанцією, які, імовірно, збиралися знищити Хегевальд. Тим не менш ніяких документів, що свідчать про спробу нападу місцевих партизан на ставку, досі не виявлено.
Після закінчення війни про існування Хегевальда світ довідався завдяки мемуарами Шелленберга. У 1956му в Лондоні вийшла його книга «Лабіринт», в якій він згадує про свою зустріч з Гіммлером в його ставці під Житомиром. Але радянське керівництво про місце знаходження української резиденції Гіммлера знало ще в роки війни. У грудні 1942го розвідники із загону Дмитра Медведєва взяли в полон імперського радника зв'язку підполковника фон Райста. Серед цінних секретних паперів, захоплених у нацистів, була топографічна карта зв'язку. Саме в цьому документі червоною лінією позначалися підземні комунікаційні кабелі не тільки резиденцій Гітлера і Герінга, але й Хегевальда. Безцінні дані про місця перебування головних осіб Третього рейху розвідники негайно відправляли до Москви. Однак під час війни Кремль цією інформацією чомусь не скористався. Та й після війни радянська влада так і не оприлюднила правду про Хегевальд.
Бункер Гіммлера віддали туристам