Велика Вітчизняна: Бердичів у вогні.

ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА: БЕРДИЧІВ У ВОГНІ
Бердичів відчув війну вже 22 червня 1941 року, коли близько 9.00 на місто впали перші бомби. Можливо, це всього лише гарна легенда, а може, і чиста правда: під час першого бомбардування міста вісім(!) бомб упало біля центральної синагоги, але жодна не заподіяла їй ні найменшої шкоди - хіба тільки скло у вікнах виявилися вибитими.
Проте німці, що ввійшли в місто (трапилося це в середині липня 1941 року) синагогу не пощадили, попросту підірвавши її. Фашисти, зрозуміло, знали про те, що Бердичів - "єврейське" місто й тому масові розстріли євреїв тут очікувалися заздалегідь. Єврейське населення залишало місто, а хто не встиг піти, тих ховали по будинках місцеві жителі інших національностей. Не дивлячись на це, німці тільки в серпні-вересні 1943 року встигли розстріляти в Бердичеві близько 3 тисяч євреїв.
Хоча на тлі звірств фашистів у Бердичеві стосовно євреїв досить дивної виглядає історія, зафіксована в матеріалах Нюрнберзького процесу. У Бердичеві під час німецької окупації навпроти будинку, що зайняло для своїх потреб гестапо, стояв звичайний старий двоповерховий будинок. Начальником гестапо в Бердичеві в 1942-му році був штурмбанфюрер Герхард Кранц. Якось йому донесли, що російська родина в будинку навпроти ховає в підвалі свого будинку трьох єврейських дітей. Кранц через свою агентуру одержав підтвердження: так, це правда. І от якось раз він склав у мішок побільше продуктів - крупу, цукор, каву, шоколад, одягнув парадний есесівський мундир і відправився особисто в будинок через дорогу. Його мешканці були навіть не налякані цим несподіваним візитом - вони були просто приголомшені. Кранц простягнув їм мішок із продуктами, на що господарка поцікавилася: за що їм така честь? Штурмбанфюрер пояснив: мовляв, це для тих євреїв, яких ви в підвалі ховаєте.
Оскільки ця історія миготіла в матеріалах Нюрнберзького процесу, можливо, вона є вигадкою самого Кранца, що він склав, рятуючи себе від шибениці. Хоча хто знає...
До речі, звільнений Бердичів був майже одночасно з Житомиром - у грудні 1943 року. І звільняли його, на відміну від обласного центру, всього один раз.