Розглянути цю тему мене спонукало те, що відзначаючи 85-річчя заснування району (07.03.1923 р.) ніхто конкретно не узагальнював проблему розвитку і становлення територіальних громад.
Взявши довідник адміністративно-територіального устрою Житомирщини (1795-2006 р. р.), який, на мій погляд, відображає не тільки вимоги часу, а й дає повну інформацію про всі населені пункти району в часовій і географічній площинах, мені спільно з виконавчим апаратом районної ради хочеться дати доступну інформацію для населення щодо становлення і розвитку сіл та селищ району і їх територіальних громад.
За 85 років значно змінився район у соціальному, економічному, духовному, культурному і освітньому розвитку.
За цей період не тільки географічно, а й економічно, соціально, культурно змінилося саме село. Це читач мав змогу прослідкувати у попередніх та послідуючих розділах нашого видання.
Однак, якщо розглядати роль місцевого самоврядування на нинішньому етапі, то слід відмітити, що роль місцевих рад різних рівнів значно відрізняється від роботи рад попереднього радянського періоду.
За часів радянської влади (до 1991 р.) центральні і регіональні органи влади становили єдину систему органів державної влади - так звану «вертикаль», в якій органи влади нижчого рівня були прямо підпорядковані органам влади ( а фактично - окремим чиновникам) вищого рівня. Подекуди таке зберігається і на сьогодні, особливо коли мова йде про виконання так званих делегованих повноважень, які становлять понад 50% повноважень, що здійснюються органами місцевого самоврядування.
Таким чином виконавчі структури намагаються зберегти свій вплив на органи місцевого самоврядування, гальмуючи і обмежуючи становлення цього інституту, наповнення його реальним змістом, особливо в питаннях самостійності при прийнятті рішень з економічних та фінансових питань та створенні незалежної фінансово-економічної основи місцевого самоврядування.
Але все здійснимо по порядку. Прослідкуємо історію становлення місцевого самовряду¬вання з часів його виникнення по теперішній час і ми побачимо пряму залежність процесів, які відбуваються у суспільстві, з процесами державотворення і безпосередню роль у цьому територіальних громад.
Процес становлення місцевого самоврядування до його сучасних форм починається з кінця XVII ст..
В Україні воно має давню історію. Так, за часів Київської Русі набуло розвитку громадське самоврядування, в основу якого було покладено виробничу та територіальну ознаки. Суб'єктом сільського самоврядування виступала тоді сільська громада - верв, яка об'єднувала жителів кількох сусідніх сіл, мала землю в корпоративній власності, представляла своїх членів у відносинах з іншими громадами, феодалами, державною владою.
Після входження українських земель до складу Великого Литовського князівства місцеве самоврядування у містах розвивалося у формі війтівства. Історія підтверджує становлення місцевого самоврядування через вічові збори, Магдебурзьке право, козацькі ради. Підтвердженням цього стала перша українська Конституція гетьмана Пилипа Орлика, тощо.
Найважливішим етапом становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні стала реформа 1870 р. Вона передбачала заміну станово-бюрократичних органів управління містом всестановими органами - міськими виборчими зборами, міською думою та міською управою, чітке визначення повноважень цих органів, удосконалення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування.
Становище місцевого самоврядування в радянські часи характеризувалося тим, що організація і діяльність місцевих рад здійснювалися відповідно до принципу партійного керівництва. Хоча протягом 1957-1984 р. р. було прийнято близько десяти постанов ЦК КПРС, у яких декларувалися положення щодо підвищення ролі місцевих рад у вирішенні питань місцевого значення, фактично управління соціально-економічним та культурним життям на місцях здійснювали місцеві партійні організації і їх виконавчі органи.
Хронологічно початок становлення існуючої в Україні системи територіальної організації влади можна пов'язати з 16 липня 1990 року - днем, коли була прийнята Декларація про державний суверенітет України.
В цьому документі вперше було проголошено відмову від «радянської» системи організації влади, і декларувався принцип організації влади на демократичних засадах.
З прийняттям Закону «Про місцеві ради народних депутатів Української PCP та місцеве самоврядування» 7 грудня 1990 року місцеве самоврядування було визнано на законодавчому рівні.
Прийняття цього Закону стало першою спробою трансформувати місцеві ради ( які на той час ще входили до єдиної системи органів державної влади) всіх територіальних рівнів в органи місцевого самоврядування. При цьому Закон виходив з теорії дуалізму місцевого самоврядування, що знайшло своє відображення у визначеному ним статусі місцевих рад - вони мали подвійну природу : як органи місцевого самоврядування і як органи державної влади.
Наступним кроком на шляху подальшої децентралізації територіальної організації влади стало прийняття 26 березня 1992 р. нової редакції Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», який визначив правовий статус місцевих Рад і регламент їх діяльності.
Місцеве самоврядування розглядалося як територіальна самоорганізація населення для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місце¬вого життя.
В цей же час було запроваджено інститут Представника Президента України з одночасним виконанням функцій глави місцевої державної адміністрації. 5 березня 1992 року з цього приводу Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про Представника Президента України», а 14 квітня цього ж року Президент України своїм Указом затвердив «Положення про місцеву державну адміністрацію».
У лютому 1994 року Верховна Рада прийняла Закон «Про формування місцевих органів влади і самоврядування». Постановою Верховної Ради щодо введення даного Закону в дію, на 26 червня 1994 р. були призначені вибори місцевих Рад та їх голів. Закон також встановив, що після виборів та формування виконавчих органів Рад втрачає чинність Закон України «Про Представника Президента України». Фактично це означало ліквідацію інституту представників органів державної виконавчої влади на місцях.
28 червня 1994 року Верховна Рада нового скликання прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про формування місцевих органів влади і самоврядування». Цим законом було змінено статус і компетенцію місцевих рад.
Президент України своїм Указом від 6 серпня 1994 року «Про забезпечення керівництва структурами державної виконавчої влади на місцях» встановив, що відповідальними за здій¬снення делегованих державою повноважень покладається на голів місцевих Рад та очолюва¬них ними виконавчим комітетам. Тобто, голови обласних, міських, районних, районних у містах, селищних і сільських Рад стали одночасно провідниками політики держави і територіальної громади.


Окреме місце в процесі формування місцевих органів влади в цей період належить Кон¬ституційному Договору між Президентом України та Верховною Радою України. Ним запроваджувався у життя Закон «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні». Він заповнював певний конституційний вакуум принципу розподілу влади, як на загальнодержавному рівні ( законодавча, виконавча і судова) так і на територіальному( центральні та місцеві ор¬гани державної виконавчої влади та місцеве самоврядування). Конституційний договір та його органічна частина - Закон «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні» були роз¬раховані на перехідний період до прийняття нової Конституції.
Згідно Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року місцеве самоврядування отримало конституційний статус. В статті 7 Конституції закріплено, що «в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування». Далі концепція розвитку місцевого самоврядування набу¬ває у законах «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації».
Таким досить непростим був шлях місцевого самоврядування у сучасному його вигляді. Хоч, на мій погляд, процеси, які відбуваються нині у суспільстві потребують невідкладного удосконалення ролі місцевого самоврядування у вирішенні тих чи інших питань через законо¬давчу базу, більш повного надання йому прав господаря на своїй території.
Адже провідником політики, яка відображає інтереси місцевого населення і держави зокрема завжди виступали низові адміністративно-територіальні одиниці - сільські та селищні ради. Саме вони балансуючи проблеми розвитку територій мобілізовували маси на вирішення тих чи інших завдань. Але не так просто було вирішувати життєві проблеми сільського насе¬лення, часта зміна адміністративно - територіальних утворень, їх підпорядкованості призводили до незручностей у господарському , управлінському та побутовому обслуговуванні населення.
Як уже відмічалося район утворений 7 березня 1923 року в складі Житомирського округу з Черняхівської та Бежівської волостей в який ввійшло на той час 29 сільських рад. (Див. розділ адміністративно-територіальний устрій Черняхівського району ).
В ході укрупнення сільських рад 11.08.1954 р. ліквідовано Андріївську, Високівську, Вишпільську, Головинську, Іванівську, Корчівську, Крученецьку, Окілківську, Некрашівську, Осниківську, Славівську, Щеніївську, Щербинську сільські ради, а вже починаючи з січня 1959 року до складу району увійшли Видиборська, Ганнопільська, Горбулівська, Жадьківська, Селецька сільські ради ліквідованого Потіївського району.
Згідно постанови Президії ВР УРСР від 30 грудня 1962 року наш район було укрупнено за рахунок передачі 15 сільських рад ліквідованого Володарсько-Волинського району, двох рад Радомишльського і двох рад Червоноармійського районів. З другої половини 60-х років район знову зазнав суттєвих змін в адміністративно-територіальному устрої. За цей період утворено Салівську (01.02.1971), Ксаверівську (09.12.85),Городищенську (18.06.90) сільські ради та 19 січня 1981 року було утворено Головинську селищну раду.
Таким чином до сучасного стану і меж району було пройдено важливий етап у адміністративно-територіальному устрої, частково усунуто недоліки допущені під час попередніх районувань, ряд населених пунктів наближено до райцентру, що дало змогу більш зручно вирішувати питання транспортного сполучення, вести соціально-економічну та культурно-освітню діяльність.
Вимагало особливої уваги зміцнення матеріально-технічної бази сільських та селищних рад, створення належних умов роботи для їх працівників. Переважна більшість рад знаходилася в пристосованих приміщеннях. А окремі з них вирізнялися дерев'яними сільськими будівлями, в більшості критими соломою. І лише в кінці 60-х на початку 70-х років змінився підхід щодо даних установ. Розпочалося будівництво нових добротних будинків, які приймали більше су¬часний вигляд. Послідуюче десятиріччя дозволило створити належні умови для роботи місцевих рад, практично нинішні органи законодавчої і виконавчої влади на селі мають облаштовані приміщення (окрім Городищенської), оргтехніку, сприятливі умови для роботи виконкому.


Значну допомогу радам у радянський період їх діяльності надавали сільські комітети, так названі «сількоми». Сільський комітет села, яке входило в ту чи іншу територію ради працю¬вав у тісному контакті з виконкомом сільської ради, безпосередньо йому підпорядковувався. В радянський період у радах, так як і в партійних органах, діяла вертикаль влади. Сільські, селищні та міські ради підпорядковувались радам вищого рівня. Всі рішення, які приймалися радами вищого рівня були обов'язковими до виконання на нижчому рівні. Так працювали і їх виконкоми.
Сільські ради в цей період не випускали з поля зору й координували діяльність різноманітних громадських організацій - товариських судів, вуличних комітетів, жіночих рад, різних товариств, батьківських комітетів при школах, депутатських постів та груп.
Звичайно, у роботі кожної ради багато залежить від кадрів, які в них працюють, депутатського корпусу, які розуміють проблеми розвитку території і шляхи їх вирішення.
Але головною фігурою територіальної громади на селі являється сільський чи селищний голова. Він уособлює і виконує функції держави і місцевого самоврядування на своїй території. Саме від його організаторських здібностей, ініціативи, ділового підходу вирішується багато корисних справ по розвитку території, повсякденні проблеми життя населення.
По тому у кого які підходи, як здатен організувати справу, залежить успіх у господарському і культурному розвитку на селі. Авторитет керівника органу місцевого самоврядування повинен бути бездоганним, адже він щоденно спілкується з виборцями, які бачать результати роботи ради і дають їм свою оцінку.
Саме так можна охарактеризувати роботу Високівського сільського голови Бардука М.М., який друге скликання очолює раду. Тут вирішено питання газифікації сіл, об'єктів соціально-культурного та освітнього призначення, вуличного освітлення, багато робиться по наведенню порядку та благоустрою населених пунктів. Із залученням фінансових ресурсів підприємців сільською радою утримується пожежна команда.
Схвально відгукуються виборці про сільського голову з Ксаверівки Людмилу Анатоліївну Бойко, яка в повсякденних клопотах громади знаходить час для вирішення соціальних потреб села, зокрема, велику допомогу надала в реконструкції лікарської амбулаторії і приведенні її до сучасного стану, відкриттю дитсадка, ремонті клубу, вирішенні інших питань.
Багато зробили для свого села і людей сільські голови І.М. Гересняк з Вільська, Л.І. Колесник з Очеретянки, В.М. Воробйов із Забріддя, Головинський селищний голова Л.І. Заворотнюк і ряд інших.
Дитячі садки, школи, ФАПи, амбулаторії, заклади культури, громадський транспорт, бла¬гоустрій, газ, вода, тепло ось далеко не повний перелік питань, які повинні вирішувати місцеві ради і їх голови. І там де сільський чи селищний голова є справжнім господарем на своїй те¬риторії , там вони вирішуються бездоганно.
Добрим теплим словом можна згадати ветеранів місцевого самоврядування, які в свій час залишили про себе добрі справи і теплу згадку. Це перш за все Кондратюк П.П., який працював головою Черняхівської селищної ради, Никитюк І.В. - колишній голова Троковицької сільської ради, Гарбарчук І.М. - голова Бежівської сільської ради, Гаращук І.М. та Краснобока Є.К. - голови Головинської селищної ради, Котенко І.С. - голова Вільської сільської ради і ряд інших. Частина з них уже відійшла в інший світ, але справи їх живуть і залишені для нинішнього покоління їх послідовників.
У нинішній новій історії розвитку місцевого самоврядування розпочався процес нового формування взаємовідносин між радами різних рівнів, змінилася специфіка роботи рад, їх виконкомів.
Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачена підпорядкованість між радами різних рівнів. Але життя диктує свої умови і підказує, що сьогодні слід об'єднувати зусилля органів місцевого самоврядування. В зв'язку з цим районна рада приділяє значну увагу


зміцненню зв'язків з селищними і сільськими радами. Цьому сприяє угода, яка укладається між сільськими, селищними та районною радами.
Керівництво районної ради, її депутати постійно беруть участь у роботі сесій. Силами виконавчого апарату районної ради надається організаційно-методична та юридична допомога в проведенні семінарів, навчанні сільських та селищних голів, секретарів та відповідальних працівників місцевих рад.
Для координації дій по вирішенню регіональних проблем при голові районної ради працює координаційна рада. Це дає змогу відшукати і виробити спільні підходи до розв'язання проблем району і кожної територіальної громади зокрема, вносити свої пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, яке стосується проблем територій.
Відповідно до Конституції України, Законів «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад» депутати районної ради, незалежно від політичної орієнтації та місця проживання закріплені за відповідними сільськими і селищними радами і підтримують тісний зв'язок з виборцями, регулярно інформують їх про роботу ради, виконання планів, со¬ціальних програм, здійснюють прийом громадян, вивчають громадську думку, потреби насе¬лення та повідомляють про це раду.
Особливо по-діловому у закріплених територіях працюють депутати районної ради V скликання Залізко A.M., Мікушин К.Б., Предко В.П., Жовтовський Л.Є., Філіманков І.Г., Долженко І.І., Бондарчук В.Д., Каллер В.А., Лук'янчук І.Г., Поліщук СП., Осипчук Ю.Ф., Янішевський Л.І. і інші.
На першому плані у роботі ради є людина, з її потребами і запитами. Тож районна, сільські та селищні ради турбуються про соціальний захист в першу чергу найменш захищених категорій населення. Це інваліди Великої Вітчизняної війни і праці, самотні люди, багатодітні сім'ї та інші соціально недостатньо захищені категорії населення. Ради активно допомагають правоохоронним органам у забезпеченні законності і правопорядку на підвідомчих територіях, зай¬маються благоустроєм населених пунктів, сприяють наведенню належного санітарного стану.
За останні роки, завдяки наполегливій роботі виконкомів місцевих рад при активній допомозі райради та адміністрації, змінили в кращу сторону своє обличчя села Вільськ, Високе, Дівочки, Очеретянка, Видибор, Жадьки, Селець, Сліпчиці, Пекарщина, Андріїв і ряд інших.
Районна рада плідно працює з депутатами обласної ради, які закріплені за територією району Відповідально ставляться до виконання депутатських повноважень депутати обласної ради Ментов П.В., Колупайло Ю.Т., Нагурний В.А., Лисенко О.Ю., Галич М.А. Вони конкретними справами допомагають своїм виборцям, ставлять громадські проблеми у ранг власних і успішно їх вирішують.
У районній раді налагоджені чіткі зв'язки з сільськими та селищними радами. Для цього здійснюються виїзні прийоми громадян, під час виїзних днів апарату надається конкретна до¬помога місцевим громадам у вирішенні їх проблем, організаційно-методичне сприяння у веденні діловодства, тощо.
На семінарах, нарадах піднімаються актуальні питання з життя і діяльності громад, вишукуються шляхи їх вирішення. Одним з найбільш гострих питань місцевого самоврядування є міжбюджетні відносини. Саме від того, як побудовані бюджетні відносини відображається сама природа соціально-економічного ладу в державі, її мета та завдання.
В практику роботи рад ввійшло те, що ці питання на терені району впродовж останніх п'яти років вирішуються всіма радами успішно. Значне перевиконання доходної частини бюджету постійно відбувається на територіях Високівської, Дівочківської, Горбулівської, Салівської, Селецької, Жадьківської, Видиборської і ряду інших сільських рад, але коштів для вирішення ба¬гатьох проблем не вистачає. І біда не в цьому, що окремі ради недостатньо працюють на місцях, а в самій природі бюджетних відносин.


Хочеться окремо сказати про роль депутатських комісій районної ради. Очолюють їх, як правило, досвідчені депутати, які знають проблеми району, їх гостроту, можливості кожної територіальної громади.
Зокрема, комісію з питань бюджету, комунальної власності і соціально-економічного роз¬витку очолює депутат Бовсунівський І.П. По спеціальності економіст-організатор, довгий час працює директором приватної агрофірми «Дружба», тому підхід до розгляду і вирішення тих чи інших питань, які виносяться на комісію, тут виважений і послідовний.
Добре працює комісія з питань екології, земельних ресурсів і агропромислового розвитку, яку очолює депутат Предко В.П. Перш чим винести на розгляд комісії те чи інше питання, головою та членами комісії досконало вивчаються ці проблеми, вносяться цінні пропозиції, а після їх розгляду - виносяться на сесію райради.
Болючим місцем у комісії з питань депутатської етики, злочинності, правопорядку і прав людини, яку очолює депутат Лук'янчук І.Г. є організація профілактичної роботи серед громадськості та молоді, допомога у цьому питанні сільським та селищним радам.
Проблеми медицини, налагодження постійних зв'язків та надання посильної допомоги ФАПам, ФП і лікарським амбулаторіям перебувають у комісії з питань охорони здоров'я, яку очолює депутат Баранчук Т.М.
Виважено, результативно з розумінням справи працює депутатська комісія з питань освіти і культури, яку очолює депутат Каллер В.А. Депутатські комісії, в яких залучені практично всі депутати, являються надійною опорою у вирішенні нагальних проблем життя, сприяють динамічному розвитку територій.
Тісна співпраця і постійний пошук вирішення нагальних проблем є запорукою нашого успіху у багатьох сферах діяльності. Ми не ділимо проблеми з райдержадміністрацією, а шукаємо вихід із становища, яке складається. Сьогодні гостро стоїть питання, як залучити громадськість до обробітку землі, коли вона стала приватною, а обробляти нічим.
В багатьох випадках повністю не фінансуються програми по будівництву і ремонту доріг, недостатньо виділяється коштів на утримання об'єктів соціально-культурного призначення і таке інше.
Вирішуючи практичні питання регулювання земельних відносин, розглядаючи численні звернення громадян, що вимагають негайного і справедливого їх вирішення в правовому полі, сільські, селищні та районна ради стикаються з недосконалістю земельного законодавства. Сьо¬годні гостро постала потреба прийняття нового Земельного кодексу України, яким би були вре¬гульовані сучасні земельні відносини, чітко визначені повноваження виконавчих органів влади, рад усіх рівнів щодо вирішення земельних питань, особливо, що стосується надання землі в приватну власність, постійне та тимчасове користування, в т.ч. на умовах оренди. Виникла по-треба ввести до штату всіх без винятку сільських та селищних рад посаду землевпорядника.
Визріло питання законодавчо визначити порядок вилучення земель, що перебувають у приватній власності й використовуються недбало, у тих, хто не вміє й не бажає по-господарськи нею розпорядитись, адже для органів місцевого самоврядування плата за землю є основним джерелом надходжень коштів до бюджету.
Аналізуючи період становлення місцевого самоврядування в Україні, і зокрема практику діяльності його у районі, слід відзначити цілу низку проблем, які потребують законодавчого врегулювання.
Насамперед, йдеться про незабезпеченість фінансово-економічної самостійності терито¬ріальних громад та їх органів, зокрема : реформу міжбюджетних відносин; розподіл функцій і повноважень та визначення компетенції органів місцевого самоврядування різних рівнів; роз¬межування повноважень між органами місцевого самоврядування і т. ін.
Необхідно чітко визначити статус обласних і районних рад.


Керівниками району були:


З 1923 по 1956 роки перші секретарі райкому партії: Когуратюк, Боярчук, Боженко, Соловйов, Шерстов, Сорочинський, Марчук, Ращукін, Паньков, Хорохонько, Розживік.

З 1922 по 1976 роки головами виконкомів: Ворончук М, Глінчук, Янішевич, Гнатюк П.Д., Юрченко, Ткаченко, Соловйов, Очкасов, Слобожан, Нестерчук В.Й., Савельев О.О., Клименко І.Я., Твердохліб І.П., Бондарчук Д.О., Ткачов Ф.Г., Титаренко О.Г., Ткач Г.Л., Кузьменко A.B., Ковальчук П.В., Кузьмінський П.І.
" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл