Горбулів - центр сільської ради. Розташований в північно-східній частині Черняхівського району і межує з Радомишльським районом (с. Моделів) та Коростишівським районом (с. Торчин). Відстань від с.Горбулів до районного центру Черняхів становить 25 км, відстань до Житомира 55 км, відстань до Києва 135 км. Сільській раді підпорядковано с.Науменка, яка знаходиться на відстані 5 км від Горбулева на північ. Населення становить 752 чол., що проживають у 360 дворах.
На території сільської ради розміщені: три кар'єри по видобутку каменю: ДП „УНК" (українська каменеобробна компанія), AT „Комета" та TOB „Стоун-3".
Підприємство з обробки каменю „Прогрес" та підприємство з обробки каменю „ПП" Радченко П.П., які виробляють різні пам'ятники та плитку.
В селі знаходиться загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. В.Н. Мартиненка. Є лікарська амбулаторія на десять ліжок денного стаціонару, відділення зв'язку, будинок культури на 300 місць, дві бібліотеки з книжковим фондом 20 тисяч, чотири магазини.
Перші відомості про село згадуються з 1584 року. Це були часи Люблінської унії (1569р.), коли наша земля відійшла до Речі Посполитої.
Назва с. Горбулів пов'язана із Дівич-горою („горб"). Торговий шлях, що пролягав через село із північних районів проходив повз Дівич-гору, яка знаходилась зліва. Тому виникла назва із злиття двох слів „горб" і „уліво" Горбулів. У 1746 році в с. Горбулів була побудована право¬славна церква „двухпрестольна", архітектура якої викликає захоплення і зараз. Хоч і побудована вона була одною сокирою без пилки.
Серединою XIX ст. датується перша згадка про ярмарок в с. Горбулів, який проіснував до кінця 80-х років XX століття. Базар для жителів села був культурно-торговим центром де можна було спілкуватися, купити та продавати будь-які товари.
Основного розвитку базар досяг у 50-х роках XX століття.
На базар приїздили торгувати громадяни Білорусії, Молдови, Київської, Одеської, Вінницької та Рівненської областей.
Також в XIX столітті на території с. Горбулів був побудований з каменю Римо-католицький костьол, який діяв до середини XX століття.
До відміни панщини (1861р.) всю найкращу землю навколо села, а також ліси займав пан. Люди працювали на його землі безкоштовно і мали невеличкі наділи на межі з іншими селами.
Після скасування кріпосництва пан змушений був обробляти свою землю найманими працівниками та деяку частину землі віддати селянам.
З часом пан розпродав всю землю селянам і виїхав. Придбали землю в пана заможні селяни: Забродський, Немеровський, Янович, Лива, Гнітецький, Куликівський, Панкевич, Щихорський, Прижигодський, Кобзаренко.
А ось яка сівозміна була у селян. Земля в селі Горбулеві розбивалася на три поля, три сі¬возміни. Одне поле - озимина, друге поле - ярина, третє - толока для випасу худоби. Та, навіть, у кого не було худоби, сіяти не давали. Куплена у пана земля в цю сівозміну не входила. На ній сіяли що хто хотів. Була земля і в церкві, користувався нею піп і вона входила в сівозміну селян. Був і ксьондз, у якого теж була земля і він також тримав наймитів, але його поля в сівозміну не входили, бо була викуплена із панського наділу.
Горбулівський кар'єр відкрив італієць Ліва. Приблизно в 1910 році він з'явився в Горбу леві, купив ділянку землі у пана і на ній відкрив кар'єр. Добували камінь та обробляли його вручну. Виготовлені пам'ятники Ліва відправляв до Італії та інших міст Європи. В 1911 році була побудована нова школа - двокласне училище (до цього діяла церковно-приходська трьох-класна школа). Вивчали такі предмети:
хлопчики - російську мову, Закон Божий, чистописання, слов'янську мову, арифметику, історію, географію, креслення, церковний спів.
дівчатка - Закон Божий, російську мову, географію, арифметику, малювання, рукоділля, історію, чистописання. В Горбулеві діяла також школа для єврейських дітей. Годували вчите¬лів учні по черзі.
Перед революцією в с. Горбулів було із підприємств три олійниці, які тримали євреї: Моть, Перец, Лейба. П'ять вітряків для переробки зерна мали Миндак, Бабатенко, Ясь, Ковальчук, Ладик. В селі також працювали декілька магазинів та шинків, яких утримували євреї. Багато селян проживало на хуторах за межами села.
Офіційно радянська влада була проголошена в січні 1918 року. Але боротьба проти неї точилася в 1918-1920 роках. Тут слід згадати родину Соколовських, яка у боротьбі за свободу Батьківщини понесла величезні жертви. Розпочав справу боротьби Олекса (загинув під Коростишевим в 1919р.). Його справу підхопив брат Дмитро і був убитий пострілом через вікно зрадником в с.Горбулів. Справу Дмитра продовжив його брат Василь, якого підступом було взято в полон і розстріляно. Після смерті брата бригаду очолила сестра Олександра, яка прийнявши нове ім'я, увійшла в українську історію, як отаманша Маруся і продовжила боротьбу. В 1920 році її було зраджено і захоплено карним відділом більшовиків і розстріляно.
В 1922-1923 роках в с.Горбулеві була організована комуна, в якій земля, коні, будівлі - все стало спільним. У 1927 році в комуні з'явився перший трактор „Форзон". Зустрічали його з музикою і з мітингом.
7 листопада 1924 року було споруджено пам'ятник героям революції.
У 1929-1931 роках в селі проходила колективізація. Було створено колгосп ім. Леніна, колгосп ім. Шевченка, Промартіль „Лабрадор", колгосп ім. 14-річчя Жовтня та колгосп в с. Науменка. В середині 50-х років всі колгоспи об'єдналися і утворився один колгосп ім..Леніна, який у 1961 році змінив назву на „Батьківщина" або „Родина".
У 1932 році у с. Горбулеві було створено одну з перших МТС (машино-тракторна станція). Там були трактори і інша техніка (плуги, борони, культиватори та ін.), які допомагали колгоспам обробляти землю (оранка, сівба, уборка) та робили ремонт колгоспної техніки. Особливо потрібно відзначити: слюсарів Янушевського Йосипа Васильовича та Янушевського Франка Йоси¬повича, який проробив із часу відкриття більше 40 років, слюсаря Трохименко Василя Григоровича, який працював в МТС з 1934 року, тракториста Су-ржика Петра Федоровича - працював з 1946 року та інші.
В 1932-1933 роках в Горбулеві загинуло від голодомору 68 дорослих і 14 дітей. Селяни під час голодомору їли все що можна було їсти, щоб не померти, перетираючи люпин і жолуді ро¬били борошно, їли молодий очерет, водяні горіхи, лободу, полову. З'їдені були усі коти, собаки, навіть щури та миші.
На початку 30-х років в с.Горбулів була створена Горбулівська дільнична лікарня на 25 ліжок з пологовим відділенням, яка обслуговувала жителів с.Горбулів та навколишніх сіл. У ній працював лікарем Гончаренко Федір Олексійович, який розпочав медичну службу в 1914 році, пропрацював він до середини 70- років. Лікар Сорока Катерина, яка довгий час працювала в лікарні. У 1987 році силами жителів с.Горбулів та інших сіл було побудовано новий корпус стаціонару У 1996 році після здобуття України Незалежності за відсутності і фінансування Горбулівську дільничу лікарню було реорганізовано в Горбулівську лікарську амбулаторію з денним стаціонаром на 10 ліжок.
Характерною рисою життя після голодомору стало поліпшення економічного становища та покращення добробуту людей. Потрібно згадати кращих людей. Це:
Бабатенко Іван Софронович, 1895 р.н., заслужений колгоспник, який все своє трудове життя пропрацював старшим конюхом і після смерті на кладовищі було встановлено йому пам'ятник безкоштовно за рахунок колгоспу;
Бабатенко Сак Софронович, 1899 р.н., заслужений працівник колгоспу, все трудове життя працював обліковцем в тракторній бригаді;
Аврамчук Антон Савкович, 1906 р.н., майстер-самоучка, який ніде не вчився, але міг ремонтувати різну техніку, обладнав у колгоспі млин. Самотужки створив лінію для переробки льону на волокно та багато інші.
В другій половині 30-х років в Горбулеві, як і по всій Україні, розпочалося викриття ворожих груп і підривних організацій, не існуючих. Під час політичних репресій 1935-37рр. був репресований 31 горбулівець, серед них Аврамчук Семен Микитович, 1899 р.н., заарештований 21.12.1937 року, колгоспник, розстріляний 06.01.1938 року. Реабілітований в 1989 році.
Барабаш Петро Андрійович, 1914 р.н., вчитель-директор школи. Заарештований 19.06.1937 року, ув'язнений до 10 років. Реабілітований в 1959 році. Божок Терентій Євменович, 1873 р.н., священник, заарештований 13.06.1937 року. Розстріляний 09.08.1937 року. Реабілітований в 1959 році.
У червні 1939 року відбувся 1-й випуск 10-ти річки Горбулівської середньої школи, в яку на час ходили діти села Горбулів та навколишніх сіл: Моделів, Чайківка, Торчин, Кам'яний „ Слобідка, Сліпчиці, Корчівка, Свидя, Видибор, Нераж, Науменка. Горбулівська земля дала яскраве сузір'я особистостей. Це, зокрема,:
Мартиненко Володимир Ничипорович, бувший міністр закордонних справ УРСР, випуск-І-го випуску (1939р.);
Данчук Леонід Іванович - народний артист України, бувший головний режисер Житомирського драматичного театру ім..І.Кочерги; Головчанський Володимир Федорович - генерал-майор; Забарчук Євген Леонідович - генерал-лейтенант, працює в Росії;
Гарманчук Євген - контр-адмірал, працював у міністерстві оборони Радянського Союзу;
Науковці: доктори та кандидати наук - Аркадій Мохорт, Сергій Антонюк, Володимир Гарбаренко, Микола Янушевський;
Політики: Яковенко Микола Микитович - працював першим секретарем Житомирського міському партії, Мартиненко Микола Васильович - керівник апарату райдержадміністрації, Ковальчук Василь Іванович - голова районної ради (з 1998 р.по 2002 р.), Яковенко Володимир Григорович - сільський голова (з 1990 р. по 2006 р);
Лікарі: Микола та Михайло Савчуки, Яцківський Леонід Олександрович та багато інші; Артисти: Халимончик Петро, Гарманчук Катерина Леонідівна, Войтенко Марина Василвіна, Данчук Леонід Іванович та багато ін.
Під час війни 1941-1945 років село Горбулів було окуповано німцями 18.07.1941 року Окупанти розстріляли 10 жителів, спалили 88 хат, вивезли до Німеччини на примусові роботи 320 жило німецьку окупацію і не зазнало такого, почало за радянської влади пухнути з голоду і вмирати. Влада всіляко це приховувала, тому даних про жертви немає.
Після цих подій розпочалася розбудова села. Багато селян розпочали ремонт та побудову хат, господарських приміщень. Розпочала надходити в колгоспи сільськогосподарська техніка (трактори, автомобілі, комбайни). Першою трактористкою була Яковенко Євдокія Іванівна, 1906 р.н.

Хочеться відзначити трактористів, які почали працювати з тих часів і пропрацювали 50 і більше років: Халимончик Степан Іванович, Бабак Олексій (батько 10 дітей), комбайнери: Ляшенко Антон, Ляшенко Володимир, Портянко, Кравчук Олексій Ан¬дрійович, їздовий колгоспу орденоносець Яковенко Арцень Антонович. Водії: Ковальчук Петро Іванович, Ковальчук Петро Якович, Ковальов Володимир Олексійович.
В 50-х роках рівень життя населення досяг рівня 40- років. Покращилась торгівля. В мага¬зини стали більше завозити товарів та продуктів. Почав працювати молокозавод (виготовляв козеїн), який пропрацював до середини 70- років. Був збудований в селі крохмально-паточний завод.
В 1953 році на горбулівських землях був відкритий камінний кар'єр „Бутовий", який потім був переданий в Потіївський міжколгоспбуд (теперішній УКК). У 70-ті роки кар'єр одержав заказ на виготовлення брущатки для ремонту Червоної площі в м.Москва і успішно виконав цей заказ.
В 1952-1953 роках в с.Горбулів в оселі жителів було проведено радіоточки від місцевого радіовузла. Радіо працювало з 6.00 год. до 12.00 год., потім з 18.00 год. до 24.00 год.
У місцевому клубі часто стали відбуватися вистави, концерти силами художньої самодіяльності молоді села та школи. Розпочала працювати кіноустановка.
Починаючи з 1955 року розпочато регулярні щоденні рейси на автобус (грузо-таксі) Горбулів-Київ, а невдовзі і автобус Горбулів-Житомир. В 1980-х роках в Горбулеві було побудовано свинокомплекс на 5000 голів свиней.
Кращі свинарки: Бабак Галина Ничипорівна, Савчук Анастасія Андріївна. Доярки: Ломонцева Софія Петрівна, Заньковець Євгенія Онисимівна.
Чисельність населення 752 чоловіки: с.Горбулів - 722 чол., с.Науменка - ЗО чол.
В складі виконавчого комітету 5 чоловік. Очолює його сільський голова Радченко П.П.; заступник - Щирський Є.В., секретар - Янчук Т.П. та члени виконкому: медична сестра Войтенко А.Ф. та бувша медична сестра на даний час пенсіонерка Олексієнко Л.О.
Основним напрямком роботи виконавчого комітету є здійснення відповідно до законодавства делегованих та самоврядних виконавчих функцій з дотриманням при цьому та забезпеченням виконання на території сільської ради Законів України, Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, розпоряджень голови районної державної адміністра¬ції, рішень районної ради та власних рішень.
Виконавчий комітет Горбулівської сільської ради розглядає питання виконання програми соціально-економічного розвитку та сільського бюджету щоквартально, дотримання цін та тари¬фів, організації медичного обслуговування, сприяння організації призову на строкову військову службу, утворення адмінкомісії, заходи, пов'язані з мобілізаційною підготовкою, надання ма¬теріальної допомоги, сприяння здійсненню інвестиційної діяльності, оформлення правових документів на об'єкти нерухомого майна.
До складу депутатського корпусу входить 12 депутатів. З них 5 чоловіків та 7 жінок. Де¬путати принципово підходять до вирішення питань передачі в оренду земельних ділянок та встановлення орендної плати, прийняття бюджету, спрямовують кошти на вирішення питань соціально-економічного розвитку території. В селі працює дитячий садочок, в якому 15 дітей.
На даний час проживає 17 матерів, яким присвоюється звання «мати- героїня», в яких 5 і більше дітей.
Тут успішно працює лікарська амбулаторія на 10 місць денного стаціонару, штат уком¬плектований.
Працює 4 приватних підприємці у сфері торгівлі, а саме Радченко Олена Станіславівна, Пантус Віктор Валер'янович , Хмельова Тетяна Богданівна та Бобрицький Олександр Олександрович. Надаючи послуги населенню працюють два цехи по обробці природного каменю, З кар'єри по видобуванню каменю : AT «Комета», TOB «Стоун-3», ДТ «УКК» .
В стадії розробки технічна документація по газифікації села. Коштами на виготовлення проектної документації по газифікації села допомагає народний депутат України Білорус Олег Григорович, який є вихідцем з села Горбулів.
Сільський голова Радченко Петро Петрович є сучасний, далекоглядний господар і органі¬затор. Він добре розуміє, що необхідно зробити, щоб покращити життя територіальної гро¬мади.
Всього горбулівцям довелося спробувати - і радощів, і горя. Та пережите нашими дідами, прадідами є невід'ємною часткою нашої історії.
І пам'ять про це не повинна вмерти, адже без минулого - немає і майбутнього.

" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл