Троковичі - село, центр Троковицької сільської ради Черняхівського району Житомирської області, до складу якого входить також населений пункт Некраші.
Село розташоване за чотирнадцять кілометрів на північ від міста Житомира у верхів'ї річечки Свинолужки, вздовж дороги Житомир - Мозир. Населення с. Троковичі - одна тисяча шістсот п'ятдесят чоловік.
Герба та прапора село не має. Площа населеного пункту складає 508,7 га.
Дата заснування села невідома. Місцеві жителі розповідають легенду нібито назва походить від колишнього древлянського поселення Троков, яке колись знаходилося на цьому місці і було зруйноване татарами. На користь цієї версії говорять речі знайдені під час земляних робіт на так званій Могилі. За переказами старих жителів Могила була такою високою, що піднятися на її вершину коштувало великих зусиль. Зараз курган майже зрівняний із землею. На території села під час розкопок були знайдені частини старовинного воза, кам'яні молотки та інші речі.
Підтвердження того, що колись тут було древлянське поселення Троков знаходимо в книзі «Легенди і перекази» ( Київ.: Наукова думка, 1985).
«Колись на тому місці, де тепер хутора Пасіки, був город Троков. Тоді були все війни великі: то з турками, то з татарами, то з ляхами. Страшенно великі були руйнації. Ото турки чи татари були і в тому Трокові, людей усіх перерізали, а самий город спалили, зруйнували геть. Але ж ще в живих зосталось двоє людей: парубок з дівчиною. Вони дуже кохалися, дуже любили одне одного і поклялися бути вірними до самої смерті. А тут недалеко був великий ліс. Ото в той великий ліс втекли парубок з дівчиною. Там була всяка звірина і було багато дикого меду по деревах і в вуликах. Раз їхали цим лісом три турки. Вони побачили на деревах вулики з медом, позлазили з воза та й полізли на дерева по мед. Парубок той помітив це. Він тихенько підійшов до їхнього воза, взяв собі зброю та й постріляв їх усіх трьох, а їхнє майно забрав собі. Скоро до цього лісу стали приходити люди з півночі і оселятися в ньому. І тут помаленьку з бувшого Трокова чи Крокова і вийшло теперішнє село Троковичі».
Таким чином, бачимо, що до татарської навали таки був город Троков, і був він знищений татаро-монголами.
Черняхівський історик А.І. Богданевич вважає, що «хутора Пасіки» - це сучасне урочище »Пасіки», що знаходиться на південній околиці села. Певно, назва походить від слова «пасіка», Можливо, пізніше, коли на спаленому татарами місці виріс ліс в ньому також знаходилися борті з медом. До речі, козацькі укріплення ( редути) за порогами мали назву «засіки» від січення дерев, вживаних на палісади. Можливо також, що урочище назвали в пам'ять посічених жителів Трокова.
Колишня завідуюча Троковицькою сільською бібліотекою Ольга Артемівна Рубан розповіла, що город Троков, за переказами являв собою величну фортецю, яку знищили вщент. Розміщена була фортеця, за її словами, поблизу урочища «Гайки», на тому місці, де нині знаходяться своєрідні нерівності, відомі як «Три копці», - межі земельних угідь, насипані на початку XX століття місцевим поміщиком Іванькою. Це північна окраїна села, «у стику» трьох лісопосадок. Через все поле простягається Дівоцький шлях. На це місце вказують і інші жителі. Старожили також розповідали про підземний хід, що вів від сучасної колгоспної комори до • Трьох копців».
В цій ситуації цікавим є той факт, що територію сучасної вулиці Молодіжної й трохи на північ, де вона з'єднається з Дівоцьким шляхом, здавна називали «Пасікою».
Іншим речдоком є той аспект, що Троков славився особливою білою глиною. В наш час у РОДОВИЩІ «Троковицьке», що знаходиться на цьому місці, добувають саме таку білу глину.
І третій аргумент - це хутори, що стояли на цих місцях, ще на початку минулого століття. Тут була знайдена пряслиця, домашня утвар та частини старовинного воза (зразка XIII ст..).
Де ж саме знаходився город Троков? Це одна з троковицьких таємниць, яку нам можуть повідати лише археологи.
Хоча тут знову цікавий момент. O.A. Рубан розповідає, що лишилось не двоє (дівчина та парубок), а три сім'ї: Горкуші, Сичі і Рубани. І оті три сім'ї дружили між собою, і їхні діти дру-жили, і розплодились, і заклали село.
Версія правдоподібна, бо всі корінні жителі справді носять прізвища Горкуша, Рубан та Сич.
Родини жили окремо, хутірцями. З роками хутори розширювались, і виходило так, що в одній частині жили самі лише Рубани, а в іншій - Сичі. Тому й тепер через село пролягають дві гілки, дві основні вулиці. Одна ще з тих часів зветься Синівською (сучасна вулиця Гагаріна), а інша - Рубанівською ( сучасна вулиця Леніна) . «На Рубанах», до речі, виросли в одній бать-ківській хаті поет, вчитель Яків Павлович Рубан, та його племінник також поет, художник, жур-наліст Михайло Семенович Сич. Сич - прізвище по батькові, а по матері - Рубан. Своїм творчим іменем Михайло Семенович обрав ім'я Русич (Русич), тобто і Рубан і Сич. Так, в особистості митця збереглась прадавня історична спадщина села Троковичі. А через місток, на іншому березі виріс однокласник і добрий друг Михайла Сича - письменник Василь Рубан.
1584 року в люстрації (переписі населення) вперше письмово згадується село Троковичі. Таким чином, 1584 р. - точка відліку його офіційного існування.
В кінці ХУІ - на початку ХУП ст.. село належить великому землевласнику Стефану Немиричу, про що свідчать численні документи.
«... вь акть оть 1609 года 5 іюня, - вь обьявленіи оть имени пана Стефана Немирича о томь, что крестьянинь с.Вересовь, Грицько, оказался, по распросамь преді коннимь судом, невинов-нимь вь покражь коня у ночевавшаго у него слуги Немирича - Васко Галата, происходівшаго гоь с.Троковичь» (Архивь ч.б, т. 1, стр.360)
«... в акті від 1610 р. 7 травня «Про відокремлення володіння князя Януса Островського волості Вільської, в склад якої входили села Івановичі, Грушки, Новопіль, Зороків, від володіння Стефана Немирича волості Черняхівської, у склад якої входили села Ставів (Славів), Селянщина, Мокренщина, Горбаша, Троковичі...» (Історія міст і сіл. Житомирська область).
Назву Троковичам дали древні кочові племена, які часто згадуються в єпархіальних відомостях 1609 року. За даними 1846 року село належало поміщику Корменівському. Згодом воно перейшло в спадщину поміщиці Аделії Валентинівни Глембецької.
До 1861 року всі жителі Троковичі (411 душ) були кріпаками, власністю поміщиці. Не при-несла їм волі і царська реформа 1861 року. Бо, яка ж то воля без землі? І на випас, і під сінокіс - куди не кинь оком, скрізь потрібна земля.
В 1863 році підписують акт про викуп 1814 десятин ґрунту у поміщиці. За цю землю належало виплатити 21311 карбованців 16 копійок. Від імені селян викупний акт підписали пред-ставники сільської общини: Гнат Антонович Сич, Іван Якович Коротун, Іван Трохимович Хробуст, Микола Григорович Гладиш. За неграмотних, (а в селі мали освіту лише 5 чоловік, не рахуючи попа) розписався Василь Сидорович Прокопчук.
Поскільки селяни не могли внести відразу такої величезної суми, царська казна взяла виплату на себе. До самої Великої Жовтневої Соціалістичної революції троковчани не могли вилізти з боргів.
На початок 1906 року в Троковичах налічувалось 301 двір і 1748 жителів.
Імперіалістична війна 1914 року не обминула і Троковичі. Всі працездатні чоловіки змушені були воювати за батюшку-царя і капіталістів. Багато з них, як от Іван Савич Рубан, Іван Заха¬рович Пилипчик, Трохим Іванович Рубан повернулися з фронту каліками, а ще більше й зовсім не повернулися. Уціліли тільки ті, що тікали додому, не бажаючи проливати крові за кровопивців. За переказами, це були ветлікар Іван Миколайович Рубан, солдати Василь Герасимець та Віктор Покраса.
Відлуння історичного залпу „Аврори" докотилось і на Полісся, сколихнуло Троковичі. На цвинтарі біля церкви відбувся громадський схід, на якому виступив учитель Іван Миколайович Рубан. Щоб зірвати мітинг, місцевий піп Андрій Блонський наказав щосили калатати в цер¬ковні дзвони. Не допомогло. Троковчани обрали революційний комітет для встановлення в селі радянської влади і переділу поміщицької, попівської та куркульської землі.
Активним учасником встановлення Радянської влади на селі був Охрімчук Юхим, який приймав участь у штурмі Зимового палацу.
Після встановлення радянської влади село увійшло до Левківського району Волинського округу. Село Троковичі стало центром комуністичної пропаганди в районі.
В 1918 році в Троковичах створюється комнезам і партійна організація, до якої увійшли 5 комуністів - Євтух Сич, Василь Прокопчук, Василь і Михайло Рубани та Марко Коротун.
В 1918 році у селі була створена сільська рада . На цвинтарі, біля сільської церкви, від-бувся громадський схід , на якому виступив учитель Іван Миколайович Рубан. Троковчани об-рали революційний комітет для встановлення в селі радянської влади ї переділу поміщицької, попівської та куркульської землі . Іван Миколайович Рубан став першим головою сільської ради . В матеріалах рай партконференції за 13 квітня 1921 року/облпартархів .в.т.од.зб.94/знаходимо його в списку доповідачів «Про новий земельний закон, відміни продрозверстки»
Протягом 1919- 1920 років в селі часто відбувалися бої між червоноармійцями і петлю-рівськими бандами. Потім прийшли білополяки. А незабаром їх назавжди прогнали кіннотники Будьонного. Місцеві жителі й досі тепло згадують, як будьонівці зупинились у селі на постій.
Партійна організація з честю витримала іспит у найтяжчі для села дні.
Кожен день ніс нові турботи. Гортаючи сторінки протоколів можна бачити, як троковицькі комуністи успішно вирішивши одне питання, бралися за інші, ще більше невідкладні.
2 березня 1921 року в селі відбулося засідання комгуртка, на якому основним питанням стояло: вибори до Рад і підготовка до них, в рішенні записано ,щоб в сільську Раду не про-брався ні один куркуль чи зрадник народу, боротьба з неграмотністю та організація дитсадків. Щотижня проводились суботники: по ремонту сільського клубу, доріг, то по обладнанню хати-читальні, заготовлювалися та розвозилися дрова на зиму.
7 квітня 1922 року в Троковичах організовується сільськогосподарське кооперативне това-риство „Праця". Його головою селяни обрали 24-річного комуніста Василя Рубана. Товариство ..Праця" проіснувало до 1928 року.
В 1923 році село Троковичі увійшло до Черняхівського району. В 1932 році район був від-несений до Київської області. 22 вересня 1937 року с. Троковичі увійшло до новоствореної Жи-томирської області
Минав час. У листопаді 1929 року сільська біднота вирішила об'єднатися в колгосп. Колгосп був створений на господарстві куркуля Прокопчука, його назвали іменем вождя революції В.І. Леніна.
Першим головою колгоспу був бідняк Кузьма Матвійович Козлюк. Згодом господарство очолив комуніст Ілля Бакалов, розстріляний фашистами в перші дні окупації села в 1941 році.
В 1932 році керманичем колгоспу стає двадцятип'ятитисячник Митрофан Юдаєвич Саф-ронов. На той час у Троковичах було створено ще три колгоспи. Гуркотіли на полях перші трактори. Таким чином село повністю стало на рейки соціалізму.
За роки Радянської влади та існування колгоспів село разюче змінилося, виросло. Тут : явився медпункт, семирічна школа. В селі було повністю ліквідовано неписьменність. Багато дітей колгоспників, одержавши середню освіту, вчилися в технікумах та інститутах. Серед них В.І. Коротун, викладач Житомирської кооперативної школи, І.Л. Дзюбенко - пізніше військовий офіцер-інженер. Колгоспники с. Троковичі на власному досвіді переконались у перевагах колгоспного ладу. І ніхто із них не сподівався, що налетить страшною бурею війна і розлучить орача з нивою.
На два з половиною роки (з 12 липня 1941 року по 29 грудня 1943 року) село Троковичі по-ринуло в чорну пітьму фашистської окупації. Два з половиною роки викреслені з історії колгоспу. Жителям с. Троковичі довелось пережити три артилерійських обстріли і одне бомбардування. Причому, всі ці нальоти гітлерівські стерв'ятники здійснили не в перші дні війни, а відступаючи з села, щоб завдати якнайбільше втрат мирним жителям та поруйнувати колгоспне господарство.
Ворог зайняв Троковичі 12 липня 1941 року. Почалися арешти комуністів та активу села. Гітлерівцям вдалося схопити комуністів Іллю Бакалова, Прокопа Дорошенка, Данила Онищука. їх вивезли і розстріляли неподалік від райцентру.
Більше 220 юнаків і дівчат села фашисти вивезли в рабство. Фашисти закрили школу та медпункт.
Під час окупації троковчани допомагали партизанам і радянським військовополоненим хлібом, теплим одягом.
За героїзм, виявлений у боях з німецько-фашиськими загарбниками, 200 жителів Троковичі нагороджено орденами та медалями Союзу PCP. Серед них - майор І.В. Рубан, який командував дивізією „катюш" ( його груди прикрашає сім орденів і багато медалей), стрілець -радист М.М. Білошицький, що служив у авіації, має орден Бойового Червоного Прапора, орден Вітчизняної війни 11 ступеня, орден Слави 111 ступеня, В.О. Романчук А.О., Коротун М.О., М.О. Прокопчук, С.К. Горкуша, A.C. Гладиш, І.П. Мужецький, О.Г Сич, A.M. Тарасюк, Д.В. Савута та багато інших. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19.03.1944 року посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу юнак з нашого села, випускник Троковицької школи Михайло Ілліч Бакалов - син комуніста колишнього голови колгоспу імені Леніна, розстріляного фашистами в перші дні окупації села.
406 жителів Трокович брали участь у ВВ війні з них 197 полягли смертю хоробрих на дорогах війни. Величезні матеріальні збитки заподіяні фашистами господарству троковицьких колгоспників. В артілі імені Леніна вони становлять 6 млн. 506 тисяч карбованців.
Нелегко було заліковувати рани, завдані війною. Багато допомогла держава: спочатку насінням, а потім машинами, кредитом. Поступово поверталися в село демобілізовані воїни. Були заново відбудовані господарські приміщення, освоєнні довоєнні посівні площі. По-чинаючи від звільнення до 1953 року 63 колгоспники переселилися в нові хати.

" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл