Спогади 1-го секретаря райкому Компартії України В. Г. Оверчука


У 1975 році на свято Перемоги до нас вперше завітали ветерани 336 Житомирської Червонопрапорної ордена Суворова II ступеня стрілецької дивізії.
Воїни цієї дивізії звільняли наш район і місто. Командував дивізією полковник Ігначов Максим Арсентійович , начальником штабу був Нікітан Олександр Дмитрович.

В книзі "Бойовий шлях 336 дивізії", яка була надіслана радою ветеранів дивізії з Москви на пам'ять трудящим Черняхівського району і яку я передав у місцевий музей, так було описано про звільнення нашого краю:
25-го грудня 1943 року особовий склад дивізії поповнився до 8000 чоловік, в ротах було по 60-70 чоловік, і зосередився на північному сході Радомишльського району. 26-го грудня дивізія пішла в наступ. 28-го – звільнила Торчин, Корчівку. З 29-го грудня частини дивізії пройшли 24 км, звільнили Головино, Бежів, Киселівку, Дівочки і Черняхів. 30-го грудня дивізія, переслідуючи ворога, звільнила Клітище, Зороків, Ксаверівку, Вербо¬лози, Іванків. А в останній день 1943 року 31-го грудня були звільнені Вільськ, Щербини, Дубовець.
В бою за Черняхів особливо відзначився командир 3-го стрілецького батальйону 1128 полку старший лейтенант Ушаков.
Він перший із своїми солдатами увірвався в місто. Тут він і загинув смертю героя і посмертно був представлений до нагороди орденом вітчизняної війни І ступеня.
Рядовий цього полку Башьян діючи у складі танкового десанту захватав в полон 10 гітлерівців, за що був нагороджений орденом Слави III ступеня.
В боях за Черняхів приймали участь і інші підрозділи, окремі воїни яких запрошувались в Черняхів на свято дня Перемоги.
Щорічно до нас приїздив на своєму «запорожці» бувший артилерист Лавренюк Андрій Миколайович, який проживав у Вінницькій області Іллінецький район с. Бабин. Батарея, в якій Лавренюк був навідником гармати, займала оборону біля цегельного заводу. Під час атаки німецьких танків Андрій Миколайович був важко поранений і втратив ногу. В Черняхові він закінчив свій бойовий шлях.
В цій же батареї навідником гармати була Павлова Лідія Андріївна, яка також була тяжко поранена в цьому ж бою.
Проживає Лідія Андріївна в м. Львові, вул. Хоткевича 38, кв.42 (в Черняхові була двічі).
Визволяв Черняхів і узбек Пардаєв Джамал, який проживає в м. Самарканді, вул. Ахунбабаєва, 39. Він цікаво розповідав, як його батальйон в якому залишилось 12 бійців визволяв наш райцентр.
На святі дня перемоги у нас побував бувший заступник командира стрілецького батальйону Кожухов М.І., який проживав у м. Львові (1975 р.)

Спогади про Орлова Миколу Дмитровича

Навесні 1941 року юнак з Архангельської області Орлов був призваний до лав Червоної армії, служив він в м. Біла Церква в артилерійській частині.
В червні, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, військова частина в якій служив Орлов була піднята по тривозі і вирушила назустріч наступаючій німецькій армії.
Через деякий час підрозділи, які рухалися на захід зупинилися на відпочинок у лісі біля села Фименці Любарського району.
Командир частини наказав дванадцяти бійцям ( в їх числі був і Орлов) йти в село і добути харчових продуктів. Бійці швидко добрались до села і на колгоспній фермі забили бика, розчленували його і куски м'яса порізали і спакували в сумки для протигазу.
В цей час раптово на село напали німці, червоноармійці не встигли втекти і вимушені були сховатись під колгоспною коморою, яка стояла на гранітних підставках.
Вороги зайняли село, а в цій коморі розмістились німецькі солдати. Вони грали на гітарі, горланили пісні, десь взяли патефон і крутили платівки. Так відбувалося два дні. Потім німці залишили село і червоноармійці вернулися у ліс, де ще застали свою частину.
Зразу ж після цього ліс був оточений німецькими військами, розгорівся жорстокий бій, Орлов був поранений , а його частина вщент розбита. Коли все затихло, Микола Дмитрович зрозумів, що опинився на окупованій території. Разом з товаришем на прізвище Куваєв, вони вирішили пробиратись на схід, щоб наздогнати радянські війська. Але наздогнати своїх бійців не змогли і таким чином стали оточенцями.
Рухаючись на схід, вони дійшли до селища Янушпіль (нині Іванопіль), поселись у місцевих жителів і стали працювати на цукрозаводі «чорноробочими». Микола часто бував у нашій хаті, батьки давали йому притулок і харчі.
Але це продовжувалось недовго. Одного літнього дня в селище наїхало багато німців, вантажні автомобілі. Вони забирали оточенців, які проживали в містечку, грузили їх на автомобілі і відправляли в м. Бердичів, де був великий табір військовополонених. Таким чином Орлов став в’язнем цього табору.
Військовополонених часто використовували на різних роботах в місті., вони розбирали завали зруйнованих будинків, розчищали дороги. В такі команди іноді попадав Орлов.
Одного дня біля групи військовополонених, які розбирали зруйнований будинок з'явилась дівчина. В розмові з нею Орлов зрозумів, що це була підпільниця. Через декілька днів вона знову підійшла до військовополонених і розповіла Орлову, як знайти зв'язки з партизанами. При черговому виході на роботу в місто, Орлов з товаришем втекли. Пішки він дійшов до села Пилипи Чуднівського району, де доля зв'язала його з дівчиною Настею - зв'язковою партизанського загону.
Незабаром Микола Дмитрович став бійцем Житомирсько - Бердичівського партизанського загону Литовського з'єднання , командиром якого був Єгорушкін.
Як колишнього червоноармійця, партизани довго не перевіряли Орлова і згодом йому доручили командувати диверсійною групою в складі 12 чоловік.
Про дії диверсійної групи говорить бойова характеристика на Орлова М.Д., від 02.04.1944 року:
«Товариш Орлов Микола Дмитрович, перебуваючи в діючому партизанському загоні з червня 1943 року проявив винахідливість і хоробрість у боротьбі з ворогом.
Командуючи диверсійною групою, він підірвав чотири ешелони, при цьому розбито 16 вагонів з німецьким сільськогосподарським інвентарем і живою силою в кількості до 400 гітлерівців. Крім того Орлов піймав і розстріляв 20 німецьких солдатів, шпигунів та зрадників Батьківщини, підірвав шосейний місток і 3 автомобілі.
У бою з німецькими загарбниками під с. Крутою і Гремячим він виявив виключні якості командира. Рішучим маневром тов. Орлов прорвав щільне вороже кільце і по ворожих трупах вивів свою групу із оточення.
Виконуючи найнебезпечніші бойові завдання, проявив себе героєм партизанської боротьби. За бойові заслуги командування загону представило Орлова до високої урядової нагороди.
В лютому 1944 року керівництвом партизанського загону Орлову М.Д. був подарований пістолет. В зв'язку з цим йому було видано посвідчення відповідного змісту.
Після визволення Житомирщини від німецьких фашистів Орлова М.Д. направили в оперативну групу Українського штабу партизанського руху. Продовжувалась боротьба. Потрібно було очистити землю від банд бандерівців та інших запроданців на Житомирщині, Рівненщині та Волині.
Земля Житомирська стала для Миколи Дмитровича рідною і він залишився тут назавжди.
Довгий час працював на партійній, радянській роботі в Житомирському, Бердичівському, Баранівському, Олевському районах.
Закінчив свій життєвий шлях Орлов в смт. Черняхів. Тут він працював на різних роботах, остання його посада - завідуючий господарством виконкому районної ради.
Я йому допоміг у вирішенні квартирного питання, де він проживав з дружиною Леонідою до самої смерті.
Похований Орлов на місцевому кладовищі.
До кінця своїх днів Микола Дмитрович дякував моїм батькам за притулок, підтримку в час лихоліття.
" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл