Прапорщик
Корнійчук Андрій Петрович

02.03.1959—02.10.1983

Андрій Корнійчук був звичайним головинським хлопцем. Хіба що дуже доброзичливий, добрий. Народився він 2 березня 1959 року в с. Головино. Біографія як і у більшості його ровесників звичайна. Бежівська школа, навчання в Головинському профтехучилищі №2, де здобув професію автокранівника. Після закінчення училища - направлення на роботу в м. Запоріжжя, а потім - армія.

Служив Андрій в десантних військах, зробив 52 стрибки з парашута. Коли Андрій Корнійчук відслужив армію, спочатку влаштувався на роботу в Головинський кар'єр, а потім прийшов виклик у школу прапорщиків у Муліно. Це була його мрія і тому виклик у школу сприйняв з радістю і надією.
Його доля, як і долі багатьох юнаків шістдесятих були вирішені без їхньої згоди. їх долі перекреслила війна. Через двадцять років їх чекав далекий і страшний Афганістан. Два довгих роки і три місяці прапорщик Корнійчук, ризикуючи життям, виконував свій інтернаціональний обов'язок в ДРА. Ходив на бойові операції, об'їздив мабуть весь Афганістан. Вже прийшла йому заміна. Був упакований чемодан, Андрій чекав вильоту на Батьківщину. Був не радісним, адже дома трапилось велике горе - загинув молодший брат Микола. Не до служби вже йому було. Але маючи щире і чуйне серце вирішив допомогти молодому механіку, який не дуже добре знав дорогу - поїхав на своє, як виявилось, останнє завдання.
Повертаючись з Кабула, Андрій побачив у засідці душманів. І вмить засліпило очі. Усвідомивши, що механік-водій уже мертвий, швидко сам сів за кермо бронетранспортера. Другий постріл потряс машину. Андрій відчув щось липке, ще встиг побачити порожній рукав... Його докидали сили. А душмани повзли до машини, замикаючи кільце.
Назустріч йшла підмога, але Андрій її вже не бачив. Двадцять чотири роки відрахувала йому доля, накувала зозуля - мало, ох як мало. Ось так і зламала життя сім'ї Корнійчуків афганська війна. І рід їхній перервала. Хто винен у цьому, хто відповість за цю смерть?
Андрій Корнійчук виконав свій інтернаціональний обов'язок до кінця. Йому б жити і жити ; нині він був би шановним Андрієм Петровичем і чекав би свого 50-літнього ювілею, але без чалого 25 років стоїть у граніті, посміхаючись своєю чарівною посмішкою на сільському кладовищі і на стіні своєї рідної батьківської хати, а тиха, зелена, невеличка вулиця в селі Головино в с сить його ім'я.
Він увійшов в історію села, назавжди залишившись молодим. Нагороджений Андрій Корнійчук орденом Червоної Зірки посмертно.

" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл