Древлянський та домонгольський період на Черняхівщині

Історія людства, починається з доби антропогенезу, коли появилось існування Homo sapiens, тобто первісна людина, становить більше 2,5 млн. років. Цей період характеризується суцільним пануванням привласнювальних форм діяльності, коли люди споживали готові продукти природи, займаючись мисливством, збиральництвом та рибальством. Приблизно біля 10 тисяч років тому почалося перше окультурення рослин та тваринного світу. Щоб більш усвідомити період того життя, ми занурюємося в нетрі дописемної історії, або іншими словами кажучи, маємо справу з археологією. Археологія - це своєрідна наука, яка за матеріальними залишками життя та діяльності людей вивчає і науково відтворює стародавнє минуле на основі розкопок, які мало або зовсім не висвітлені писемними джерелами.
Підтверджуючим фактом, що територію, яку займає наш район, заселяли люди стародавньої доби є те, що біля села Городище на так званій Лисій Горі у 1959 році археологом Місяцем В.О. виявлено стоянку раннього палеоліту на якій знайдено понад 3 тисячі знарядь праці первісної людини. Серед них колуни, сікачі, наконечники для стріл і списів, предмети для скобління, рі¬зання, коління, мисливства і тому подібне.
Ця стоянка відома світовій археологічній науці як Житомирська стоянка палеолітичної доби. Стоянка існувала біля 100 (палеоліт 150-110, мезоліт 40-35) тисяч років тому і має два пе¬ріоди існування - так звана доба ашель, доба мустьє - свідчення проживання древньої людини на теренах краю.
Подібні знахідки кам'яних виробів були віднайдені біля сіл Високе, Браженка, Горбулів, Жадьки і деяких інших. Стоянки древньої людини на Черняхівщині засвідчують глибоку древність освоєння нашого краю, ранню появу людини на теренах Східної Європи. Пізніше на нашій території жили землеробсько-скотарські племена пізньої трипільської культури. Вони поселялися у важкодоступних місцях, понад річками, в лісах біля боліт.
Кургани біля с.Щенієва дають нам підстави стверджувати, що тут в ІП-УП ст. до н.е. про¬живало місцеве войовниче землеробське населення, відоме під назвою скіфів-орачів. В курганах похоронені вожді цих племен. На теренах району існує 29 таких курганів, але у них є і свої відмінності. Зокрема, кургани під селами Вільськ, Славів, Пекарщина, Горбаші свідчать, що тут жили і інші племена.
З IX століття, як стверджують історики та археологи, східнослов'янське суспільство вступило у феодальний період своєї історії. Після військового походу новгородського князя Олега на Київ у 882 році, південні і північні землі східних слав'ян були возз'єднані у єдину державу - Русь. Історики та археологи назвали цю державу Київською Руссю, цим підкреслюючи домі¬нуюче економічне, політичне і культурне значення Києва - «матері міст руських».
У «Повісті временних лет» оповідається про князівства, які утворилися внаслідок об'єд¬нання східнослов'янських племен. Серед цих князівств особливе місце в історії відводиться Древлянській землі.
Літописець Нестор у вступній частині повісті показує широку картину розселення східно¬слов'янських племінних об'єднань, згадує при цьому про древлян. Він стверджує, що древляни походять від слов'ян , а назву свою отримали від місця, де вони мешкали.
Про місце розташування Древлянської землі літописи подають скупі відомості. Відомо лише те, що жили древляни в лісах і були сусідами полян. Поляни жили на південь від річки Тетерів, а древляни - на північ в лісах. Назва древлян могла походити і від того, що ці слов'янські племена жили на цій землі в лісах «Іздревле». Певну ясність вносять повідомлення літописів за 945 та 977 роки, в яких згадуються древлянські гради - Іскоростень та Вручій. Нині Коростень та Овруч. їх ототожнення не викликає ніякого сумніву, адже одне і друге місто розташовані у північній частині Житомирської області. Як стверджує літопис про розміщення древлян у лісах та посилаючись на назву зазначених градів, історики XIX ст. окреслили територію древлянщини в межах тогочасних населених пунктів Волинської губернії, що відносились до Іскорості та Овруча.
Декілька поколінь дослідників присвятило визначенню місця розташування та меж Древлянської землі. Зокрема В.Б.Антонович, С.С. Гамченко, П.Н. Третяков, І.П.Русанова, В.В. Сєдов, М.П. Кучера, Б.А. Звіздецький та інші, які при визначенні кордонів древлянського кня¬зівства врахували повідомлення давньоруських і пізньосередньовічних писемних джерел, ма¬теріали досліджень курганних могильників, а також укріплень і селищ УПІ-Х ст. Аналізуючи скупі літописні повідомлення, зіставляючи їх з даними археологічних досліджень, вчені встановили, що Древлянська земля переважно обіймала територію в межах сучасної Житомирської області.
Сучасний археолог Б.А. Звіздецький стверджує, що територія Древлянського княжіння наприкінці 1 тисячоліття н.е. не перевищувала 28 тис. кв. км. Припускається, що східна межа поселення древлян проходила по межиріччю басейнів річок Тетерів та Ірпінь, вздовж лівого берега р. Тетерів аж до її гирла, тобто до Дніпра. Кордоном між древлянами і полянами була широко заліснена й заболочена заплава р. Здвижу. Південна межа майже збігалася з природним кордоном між Поліссям і Лісостепом, послідовно пересікаючи зі сходу на захід річки Гуйва, Гнилоп'ять, Тетерів і Случ. Західний кордон, де сусідами древлян були волиняни, проходив межиріччям Случі та Горині.
На півночі Древлянська земля обмежувалася широкою ділянкою заболочених земель Прип'ятського Полісся. Окреслена територія ще раз підтверджує, що територію району повністю заселяли древлянські племена. Столицею Древлянської землі у VIII- середині X ст. н.е. був Іскоростень. Тогочасне місто стояло на берегах р. Уж та обіймало достатньо велику територію.
У літописах на тлі історичних подій неодноразово згадуються древлянські укріплення, так звані гради. Зокрема, згадується, що в 946 році древляни були розбиті київським військом, внаслідок чого вони «побігли і закрились в градах своїх».
Археологічні дослідження підтверджують, що перші укріплення на території Древлянської землі з'явились у УПІ ст.. н.е. З літописних джерел випливає, що більшість «градів» були своєрідними резиденціями родоплемінної верхівки.
Племена, які проживали на нашій території на початку нинішнього тисячоліття вели осілий спосіб життя. В старовинних документах відображені деякі поселення, хоч на місцевості їх від¬найти вже неможливо. Серед старовинних назв окремих населених пунктів залишилися : Рудня, Воров (Очеретянка), Видибор, Нераж, Троковичі, Вільськ, Щеніїв і ін. На них часто нападали кочівники, їх хотіли завоювати, але вони гідно боролись за своє життя. Крім кріпостей - градів їх оберігали ліс і болото. Форпостом - обороною на коростенському шляху був Черняхів. Територія Черняхівщини ще в сиву давнину була добре відома, тому що лежала на роздоріжжі двох великих шляхів. Із сходу на захід вів шлях з Києва до Житомира, а другий шлях пролягав через Мичеськ (Радомишль), села району Нераж, Сали і вів на Ушомир та Іскоростень. Черняхів був форпостом - обороною на коростенському шляху. Земля древлян, мала систему воїнських оборон.
Не взявши Замок - Оборону, ворог-нападник не міг просуватись в глиб земель. Звичай воя¬ків Старих Часів твердив : «Поки Замок-Кріпость не взята штурмом чи не покорилася миром, доти земля даного Ключа Селищ не підкорена, платити дань не буде, бо не повинна визнавати себе покореною».
В літописі вказується, що древлян крім Коростеня на півдні була чимала кількість поселень, через які трималась оборона від навали ворожих орд та різного роду кочовиків. Тому до нині збереглися укріплення у вигляді змієвих валів (с.Сліпчиці), замків (с.Селець), фортець с.Вільськ, Городище та інші.
З 978 року вся древлянська земля була підпорядкована київському князівству, яке очолю¬вав на той час Володимир Великий, третій син Святослава від ключниці рабині Ольги - Малуші. А Малуша, як підтверджують історичні джерела, була дочкою древлянського князя Мала. Таким чином Ольга, дочка одного з володарів древлянської землі, дала Київській Русі знамениту особу - князя Володимира, якого за його справи прозвали Великим. Усунувши від влади місцевих князьків і замінивши їх своїми синами, Володимир цим самим зосередив владу в руках однієї династії і звів цілу мережу фортець уздовж протікаємих річок. До цього періоду відноситься і побудова фортеці біля річки Свинолужка з південного боку с. Городище. Але найголовніше досягнення князя Володимира Святославовича - це запровадження християнства на Русі.
Разом із матеріалами городищ і неукріплених поселень, через могильники древлян ми мо¬жемо простежити подальший соціально-економічний, політичний і культурний розвиток древлянського суспільства.
Наприкінці IX ст.. стосунки між полянами і древлянами дедалі ускладнювались. Древляни лише на короткий час звільнялися від залежності київського князя, а потім знову потрапляли в неї та обкладалися даниною. Крім данини, древляни мали виконувати військову повинність, надаючи на вимогу Києва людські ресурси для формування дружини. Про це, зокрема, свідчить літописне повідомлення за 907 р., в якому йдеться про похід князя Олега на греків. У числі військових дружин, що брали участь у поході, названі й древляни.
Після смерті Олега київський престол у 913 р. прийняв князь Ігор. Скориставшись смертю Олега, древляни зробили спробу відновити свою незалежність і почали війну проти Ігоря. Ігор переміг древлян і у 914 р. наклав на них значно більшу данину, ніж його попередник Олег. З того часу більше ЗО років древляни в літописі не згадуються аж до подій 945 року. Відсутні також згадки про участь древлян в поході Ігоря на греків у 944 р.
Далі в літописі йдеться про події 40-х років X ст.., пов'язаних з діяльністю київського князя Ігоря та його дружини - княгині Ольги. Описуються переважно збирання данини з підвладної території та події навколо цього. Полюддя давало неабиякий зиск від продажу на міжнародних торговельних ринках хутра, меду та інших товарів, здобутих під час зимового збору.
Наведені уривки з «Повісті временних лет» дають можливість проникнути у суть конфлікту, який стався між київським князем Ігорем та древлянами, які сплачували йому відповідну данину, за що Ігор був вбитий древлянами.
Далі з літопису дізнаємося, що Ольга помстилася за смерть свого чоловіка і повністю спалила Коростень.
Таким чином, з писемних джерел випливає, що київські князі у ІХ-Х ст. вели активну боротьбу за підкорення території Древлянського князівства центральній владі. Підступність та жорстокість Ольги у її взаєминах з древлянами після вбивства ними князя Ігоря говорить про непрості процеси становлення централізованої Київської держави в X ст..
Внаслідок вище згаданих подій у другій половині X от., древляни остаточно втратили свою самостійність і поступово увійшли до складу Київського князівства. їх територія, політичні і державні утворення стали підпорядковуватися централізованій владі Київської держави. Після погрому Ольги міжплемінний центр Древлянської землі - Іскоростень, назавжди втрачає своє значення і більше не згадується на сторінках давньоруських літописів. Тривав подальший процес консолідації політичної і державної влади Київської Русі, в якій важливе місце займала і наша черняхівська земля.

" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл