Український варіант демонтажу колгоспно-радгоспної системи і створення нових ринкових відносин.

Реалії життя, що склалися в Україні з проголошенням державної незалежності, відкривали нові можливості вибору більш якісних шляхів облаштування суспільного життя. Пошук варіантів розвитку держави і суспільства був болісний і в ряді випадків непередбачений, гору брали політичні амбіції і ідеологічні догми, часто мінялась державна стратегія. Першочерговість віддавалась приватизації землі і майна, справа формування нових виробничих структур, за яких могла б забезпечуватись мотивація людей до праці, опинилась поза увагою. Практичні кроки державної політики у цьому напрямі здійснювались за схемами, скопійованими з програм російських реформ методом проб, допускаючи при цьому безліч невиправданих помилок. Структурні зміни розпочалися у травні 1991 року після того, як Міністерство АПК України направило обласним і районним управлінням сільського господарства документ «Вдосконалення форм господарювання АПК в умовах ринкових відносин». У цьому документі наголошувалось на необхідності забезпечення законодавчо рівних можливостей для розвитку на селі всіх форм власності та господарювання. Це дало б змогу більш успішно поєднувати функціонування ве¬ликого, середнього і дрібного виробництва. В документі наголошувалося, що при збереженні колгоспів і радгоспів, як основних товаровиробників, слід активізувати на селі процес утворення фермерських господарств, кооперативів, орендних колективів, де б сільський трудівник міг стати співвласником засобів виробництва, одержавши в них свою частку або пай. У жовтні 1991 року Верховна Рада України схвалила Програму приватизації і роздержавлення підприємств, землі, житлового фонду, вперше задекларувала наміри системних організаційних змін. Програмою передбачалося, що впродовж 1992 року колгоспи будуть перетворені в асоціації або господарські товариства. При цьому проголошувалось право кожного колгоспника на вихід з колгоспу і створення приватного господарства .
Така позиція крайнощів фактично привела до краху колгоспно-радгоспної системи, саме від цього часу розпочався пошук різних варіантів перетворення колгоспів і радгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства (КСП). На цьому етапі потрібно було зупинитись, щоб до кінця його випробувати. Адже селянам надавалося право особисто вирішувати або вийти з колгоспів і господарювати самостійно, або залишитися членом колективу і передати землю у спільний обробіток.
Вводилась щомісячна заробітна плата за виконання певного виду робіт в господарстві і додаткова оплата в кінці року кожному власникові землі за оренду його наділу. Такий підхід безумовно породжував зацікавленість у високопродуктивній праці. Крім того, вводилась оцінка особистого внеску кожного трудівника в загальний прибуток господарства за останні двадцять років, до неї додавався заробіток за цей період, і на цій базі визначалась пайова частка кожного трудівника і пенсіонера в основних фондах колгоспу. На основі коефіцієнта розподілу прибутку (пайової частки) на особисті рахунки колгоспників надходила належна їм частка приросту ос-новних фондів виробництва. При такому підході у районі загальними зборами колгоспників були підтримані пропозиції щодо створення КСП.
Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» був прийнятий Верховною Радою у лютому 1992 року . Позитивним моментом у цьому документі було проголошення необхідності обмеження втручання держави у справи господарств.
Проте під адміністративним тиском на селян застосовувались авральні методи просування нових форм виробничих відносин, ставилось завдання за будь-яку ціну змінити колективну власність на приватну, а тому ігнорувались зваженість і послідовність, верх брали необґрунтовані декларації. За таких умов питання про землю набувало виняткової гостроти й актуальності в суспільстві, фактично стало головним у системі пропонованих державою змін.
Більш комплексний підхід до розв'язання земельного питання було визначено в указі Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» (листопад 1994 рік). Указом передбачалося розв'язання трьох основних проблем - приватизації, оцінки й ринку землі. Першим кроком на шляху до приватизації землі було її роздержавлення. Земля, що перебувала в користуванні колективних господарств, тобто колгоспів і радгоспів, які набули форми КСП, віднині проголошувалася власністю КСП, а не держави. Таке роздержавлення уможливлювало паювання землі. Що було й зроб¬лено. Сертифікати на земельну частку(пай) в районі отримало майже 12 тис. селян.
І вже на початку 2000 року на базі бувших КСП на засадах приватної власності на землю та майно в районі було створено 27 агроформувань ринкового типу. Серед них 22 ПСПО, 3 сільськогосподарські кооперативи, одне товариство з обмеженою відповідальністю та одна приватна агрофірма. За якими було закріплено 40,4 тис. га землі.
Державою були передбачені нормативи оплати послуг при передачі у власність, спадщину, під заставу, при даруванні землі, оренді, визначені ставки земельного податку, ціноутворення, обмін сукупної вартості основних засобів виробництва, розмір внеску до статутних фондів акціонерних товариств, об'єднань, кооперативів тощо. Створено регіональні центри моніторингу земель, на які покладалося завдання визначити їх якість, придатність чи непридатність для сіль¬ськогосподарського обробітку.
Після того як право земельної власності отримали майже всі колективні господарства, розпочиналась реалізація більш складного завдання - формування реального власника землі, передача землі тим , хто її обробляє.
Проте ці процеси з ряду економічних і організаційних причин проходили надто в'яло і болісно. Земельна реформа мало фінансувалась. Тому процес паювання земель, який мав завершитися протягом року, розтягнувся аж до 2000 року.
У державного керівництва не було послідовності і політичної волі, щоб знайти оптимальну модель виробництва в зв'язку із зміною ситуації у власності на засоби виробництва та землю, аби протистояти тим соціальним групам, які намагалися за будь-яку ціну використати зміни в АПК з метою нагромадження первісного капіталу та створення власних бізнес-структур. Унаслідок цього був м'яко кажучи вибраний мовчазний, а іншими словами руйнівний шлях, який призвів до хаосу і беззаконня, криміналізації відносин, розкраданню та розбазарювання майна сільгосппідприємств» підприємливою частиною їх керівників та спільників. Не було створено дієвих запобіжних заходів, які б могли унеможливити стрімкий економічний спад функціо¬нуючих господарств. По-варварськи, вщент знищувалась матеріально-речові елементи, про¬дуктивних сил села спритними ділками, відчуваючи при цьому безкарність . Економічне і фінансове знекровлення КСП і держгоспів, відбувалося головним чином , за допомогою ножиць цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, численних податків та високий ріст цін на енергоносії призвело до їх масової збитковості. В більшості господарств обробляти землю не було чим, господарства залишились лише де-юре, а фактично земля здавалась в оренду приватним структурам, або зовсім не оброблялася.
Саме по такій схемі допомогли самоліквідуватись КСП «Крученецьке», «Росівське», «Очеретянське», «Горбулівське»,СВК «Забріддя», ВАТ «Зороківське» «Вишпільське» та «Андріївське». Із 32 господарств фактично залишилось лише 23 і то на папері. Більш-менш просту виробничу діяльність вели лише три господарства, зокрема: «ПАФ»Дружба», с.Видибор, ПСПО «Зоря» с.Пекарщина та учгосп «Україна» смт.Черняхів, хоч і тут були свої проблеми. Різко впала врожайність і валові збори зернових культур. Якщо у 1995 році було зібрано 45,6 тис. тонн, або більш ніж по тонні на одного жителя, то у 2006 році лише 12,8 тис. тонн, або менше третини. Більш ніж на половину зменшилось виробництво картоплі, хмелю, льону і інших сільськогосподарських культур. Лише третину вироблялося м'яса та молока.
У процесі реформування організаційних основ аграрного виробництва особливе місце посідав розвиток фермерських господарств.
Шлях їхнього створення був тернистим. Найбільш активно фермерські господарства почали створюватися у кінці 90-х років. У 2000 році їх нараховувалось 23. Труднощі їх розвитку були пов'язані з низкою факторів. Зокрема: не було належного інвестування; не було системи матеріально - технічного забезпечення і обслуговування, не завжди задовольнялись клопотання громадян про надання їм продуктивних земель для організації фермерських господарств.
Проте не встигнувши розгорнути як слід свою діяльність ряд фермерів припинили своє існування. Така доля спіткала СФГ "Віра", "Arpo ввп - 42", "Arpo ввп - 44", "Нестерчук - "АгроК", Домінант", "Асфер", "Любава".
На наш погляд так сталося через те, що не було створено державної програми розвитку фермерства, яка б давала відповіді на основні питання його функціонування.
Якщо у 2000 році на одне фермерське господарство припадало 28.2 га сільськогоспо¬дарських угідь, то в 2005 році цей показник становив 45,9 га .
Водночас частка валової продукції фермерських господарств залишилась низькою, а рі¬вень урожайності більшості сільськогосподарських культур був нижчим, порівняно з іншими категоріями господарств..
Процес розвитку фермерського господарства значною мірою стримувався через проблеми з матеріально - технічним забезпеченням, коли нерозвиненість ринку сільськогосподарської техніки і матеріалів робила підприємця залежним від керівників господарств. Особливі труднощі виникали із придбанням пального, мастил, запасних частин тощо.
Гальмом на шляху становлення і розвитку фермерства була нестача коштів, зумовлена відсутністю цінового паритету на сільськогосподарську продукцію. Давалась взнаки і позиція деяких керівників сільгосппідприємств, які свідомо не бажали підтримувати фермерство, вбачали в ньому загрозу своїй особистій владі і монопольному становищу колективних господарств.
Відсутність соціально спрямованої аграрної політики держави, недостатня увага до про¬блем села поставило селянство перед невиправданими труднощами і навіть неприйняттям про¬понованих змін. Демонтаж колгоспно-радгоспної системи часто-густо здійснювався стихійно, руйнівними методами, що спричинило болісні соціальні наслідки. Перетворення проводились політичними настановами зверху, без урахування думки та інтересів селян. У результаті держава втрачала продовольчу незалежність. Невпинно розвивались деградаційні процеси в соціально - демографічній сфері села. Воно зумовлювалось низкою факторів: різким зниженням життєвого рівня сільського населення; істотним погіршенням його медичного обслуговування, зокрема на туберкульоз; поширенням безробіття; зменшенням кількості шлюбів і збільшенням розлучень; посиленням депопуляції. Абсолютна чисельність населення скорочувалась, голов¬ним чином, за рахунок міграції, високої смертності і скорочення тривалості життя сільських трудівників. За 10 останніх років у районі чисельність населення скоротилася майже на 8 тис. осіб. Щорічно вмирає біля 700 чоловік, а народжується у 2,2 рази менше . Питома вага селян¬ських господарств, які складаються з однієї особи збільшилась на 25%.
Основним фактором, що вплинув на зменшення числа сільських жителів, було природне скорочення. Тенденція народжуваності, смертності та природного приросту в сільській місце¬вості ілюструє таблиця.

Кількість Роки
1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007
Народжених 335 314 329 328 305 312 373 282 312 312
Померлих 647 695 653 643 659 706 739 660 648 706
Природний
приріст -312 -381 -324 -315 -354 -394 -366 -377 -336 -394

Таким чином, усі ці роки на селі домінувала тенденція переважання смертності над на¬роджуваністю. Потрібно виробити державою кардинальні заходи щодо зміни ситуації у сільських населених пунктах. Не лише закликами і прийняттям декларативних рішень про пріоритетний розвиток села, які нічим дальше не підкріплювались, а стабільною планомірною роботою у всіх сферах сільського життя, підкріпленою фінансовими ресурсами, як це зроблено у сусідній Білорусії, можна стабілізувати негативні процеси на селі. Зараз на теренах району завершуються процеси врегулювання земельних і майнових відносин, власниками майнових і зе¬мельних паїв стали біля 12 тис громадян. Переважна частина їх здано в оренду. Більше 10 різних компаній, які бажають працювати на земельних просторах нашого краю юридично оформляють свою причетність до цього. Не придаючи сумніву щодо їх діяльності і благих намірів, хотілося б застерегти селян, до законодавчого врегулювання процесів, які можуть виникнути на ринку землі, не піддаватися дешевому популізму і оборудкам, які можуть при цьому виникнути. Адже саме Землі - матері годувальниці країни селянин присвятив все своє життя. Саме Земля, у повному розумінні цього слова, відроджувала економіку, розвивала промисловість, будівництво, транспорт, допомагала освоїти космос, виростити тисячі і тисячі діячів освіти, науки, культури, мистецтва і інших знаменитостей, була надійним супутником людства у самі найвідповідальніші часи.
А цьому служила невтомна праця селянина, який на протязі віків віддавав землі свою любов, ласку, біль і страждання, щоб зробити життя привабливим і щасливим. Пам'ятаймо про це.

В.Г.Гуменюк — голова районної ради
" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл