с.Вільськ Черняхівського району.Історія села.

Село Вільськ - центр Вільської сільської ради, до складу якої, крім Вільська, входять населені пункти Перемога, Щербини, Ялинівка. Вільськ розташований за 14 км на південний захід від районного центру Черняхова, за 12 км на північний захід від м. Житомира, за 7км від залізничної станції Дубовець.
Історія Вільська своїм корінням веде у далеке минуле. На цій території люди жили ще в кам'яний вік, про що свідчать знайденні тут під час археологічних досліджень знаряддя праці часів кам'яного віку (ножі, молотки, кам'яні сокири, тощо).
В часи Київської Русі - Вільськ був одним із регіональних центрів древлянського племені. Через Вільськ проходила древня торгово-військова дорога з Києва на Волинь. Галицько-Волинський літопис в 1233 році згадує Чортовий ліс, який знаходиться між Вільськом і Пулином (Червоноармійськом). За місцевим переказом древлянське поселення було спалене під час та-таро-монгольської навали 1240 року. Жителі сховались в навколишніх лісах. На попелище повернулись лише три чоловіки і відновили поселення.
Місцевий переказ першопоселеннями називає рід Котенків і Коцюб. Прізвище Кот, Котенко має тюркське походження, від половецького княжого роду Котян, який ослов'янився. Мартин Котович в 1611р. був війтом міста Житомира. Перекази зберігають в народній пам'яті нерозривний зв'язок місцевих родоводів з Київською Руссю і генетичним корінням язичницького племені древлян.
Назва поселення Вільськ за місцевим переказом походить від давнього гідроніму - „вила". Вільськ було засновано „у вилах", при злитті кількох невеликих річок - Кам'янки, Лошака, Синяка (Печеринки), Дідушанки. За переказами - по річкам Вільська колись курсували кораблі. Кожна з цих річок витікала з околишніх сіл - Колодієво, Івановичів, Новополя, Перемоги (Дідушанки) і саме Вільськ займав центральне положення в цьому ключі. У злитті річок було збу-довано і укріплено середньовічний Вільський замок, оточений з трьох сторін глибокою водою, а з четвертої - глибоким ровом. Археологічні дослідження виявили тут рештки стародавньої фортеці (земляний вал, ядра).
Друга гіпотеза про походження назви Вільська має інше історичне підґрунтя. На Поліссі, Волині мають місце десятки топонімів з назвами Воля, Вільня, Вулька, Волевськ (Олевськ). На Поліссі село - це вулька, воля. Це поселення вільних людей, які втекли за Дніпро з Київщини і Сіверщини (Чернігівщини) в часи історичних катастроф від нападів татар, половців.

Для захисту місцевого поселення було збудовано Вільський замок. В документах кінця XVI століття згадується уже сильно укріплене і велелюдне місто Вільськ. Місто мало міські укріп-лення, оточені валами і ровами з водою, через які було перекинуто підйомні мости. Міські ворота (Житомирські і Звягельські) охороняла міська варта. Міські укріплення оточували велику територію, на якій розміщувались стародавній вільський замок, православна церква, костел, торговище, шпиталь, будинки міщан.
Завдяки своєму географічному положенню при стратегічному шляху з Києва на Волинь (через Житомир, Вільськ, Пулин, Звягель (Новгород-Волинський) Вільськ розвивався в середні віки, як адміністративно-торговий центр волості. Ця древня дорога втратила своє значення уже в XX столітті після будівництва автошляху з Житомира на Новгород-Волинський - Львів. Ще в XIX столітті центральними вулицями губернського міста Житомира були Вільська шосейна вулиця і Мала Вільська вулиця.
Перша письмова згадка про Вільськ відноситься до 1545 року. З опису Житомирського замку 1545 року відомо, що Вільська отчина і дідизна пана Герасима Андрієвича Халецького „іменіє его Хотеничі, Колодієво, Івановичі і Вільсько" (АЮЗР п.7, т.1, стор.126). Знатні пани, земляни старші (корінні жителі) черняхівські Халецькі володіли Вільською волостю ще з часів діда-прадіда. Очевидно вільська волость була утворена ще в 1471р., коли було проголошено Київське воєводство, до складу якого і входила Вільська волость і Житомирське староство.
„Халецькі" - знатний рід тюркського походження - вихідці з Чернігівської землі. Вільською волостю вони володіли за спадковим правом протягом всього XV століття. (В 1522р. Герасим Халецький був Овручським старостою). Не виключено, що це спадкове право відноситься до4 часів Київської Русі, бо жителі Новополя називали себе на початку XVII століття боярами. А бояри того часу - це нащадки дружинників княжого часу.
За даними польського історика Яблуновського до складу Вільської волості в 1545р. входили : Вільськ, Колодієво, Івановичі. Вільська волость знаходилась між Черняхівською волостю і Чортовим лісом. В 1579р. до складу волості було включено Грушки, Новополь, Зороков. І Яблуновський називає повний склад волості - Вільськ, Вишполь, Грушки, Давидовичі, Зороков, Дубощина, Івановичі, Новополь.
В 1572р. Василь Халецький продав Вільськ русько-волинським князям Корецьким, власникам міста Корець. В історії Польщі цей період (1572-1576рр.) відомий, як період „без королівства". Польща не мала короля. На Волинь нападали татари, які захопили і забрали з Волині 55 тис. полонених, сотні тисяч голів худоби, коней, овець. Князі Корецькі втрачають розорену Вільську волость і в 1579 році волость забирають найбільші землевласники-феодали України князі Острозькі ( Zr.Dz.jt.XXII, 8.661).
Перехід Вільська під владу князів Острозьких сприяв розвитку містечка. Князі Острозькі розвивали освіту, ремесла, книгодрукування. Вони запрошували з Голландії спеціалістів і викладачів. Голландія була першою країною, в якій почали розвиватись капіталістичні відносини. Острозькі проявляли інтерес до нової течії в християнстві-протистанстві. У Вільську організу-валась значна протестантська громада.
Місто Вільськ за часів князів Острозьких було центром заможної і велелюдної волості. Історичні документи називають Вільськ таким же містом, як і Звягель, Черняхів, Житомир. Цей період історії міста добре документований різними справами переважно судового характеру.
Вільськ як містечко, згадується в акті від 21 липня 1586 року у скарзі воєводича Волинського князя Іоанна Богушевича Корецького та війта Прокопа Литинського і урядника Криш-тофа Винарського помістя Вільська, що належить князю Костянтину Костянтиновичу Острожському - воєводі Київському, про те, що коли бояри, гайдуки і слуги Корецького перепроводжали через містечко Вільськ втікаючих від Корецького до володіння Острожського селян, то згадуваний війт і урядник разом з вільськими міщанами перебили, утопили, інших із цих бояр і слуг Корецького покалічили, а їх зброю і коней пограбували. (АЮЗР ч.б, т.1, стор. 152).

В документі повідомляється, що люди князя Корецького (бояри, гайдуки, слуги) з урядником Вільської волості Криштафом Виначарським заїхали до села Зорокова, де знайшли селян -втікачів. Війтом Зорокова був тоді якийсь Кіндрат. По дорозі втікачів провозили через місто Вільськ. Вільські міщани (кілька сотень людей!) збунтувались. Замкнули міські ворота і не „боячись Бога і права посполитого" вільські міщани разом з урядником і войтом перебили , по-калічили, утопили людей князя Корецького, забрали зброю і коней. Зі звільнених селян зажа-дали викупу в 400 кіп. грошей литовської лічби і забрали їх до себе. (АЮЗР ч.б, т.1, стор. 154).
Згадується сильно укріплене місто Вільськ, замок Вільська і міські укріплення з міськими воротами. Утопили бояр і гайдуків - укріплення були оточені водою. Якщо у бунті приймали участь кілька сотень людей, то населення Вільська оціночно складало більше 2 тис. людей. На-гадуємо, що у Житомирі в 1572р. було 142 двори. (Історія міст і сіл УССР. Житомирська об-ласть. 1967р., стор. 87).
В 1596р. було затверджено кордони між Вільською і Чуднівською волостями (по р. Кам'янці, урочище Мхічин, Гнилиця овруцька, озеро Гоголеве та інші). (АЮЗР ч.7, т.1, стор. 256). В 1610р. було вже детально розмежовано Вільську волость (власність Януша Острозького) від Черняхівської волості ( власність Немирича). Названо 83 межові знаки (копці), що є важливим документом у вивченні давньої топоніміки Вільської землі. (АЮЗР ч.7, т.1, стор. 268).
У 1611р. возний (судовий виконавець) Житомирського гродського суду Ян Вишенський зі шляхтичем Григорієм Рудикою за позовом міщанина київського Севастяна Андрієвича Халецького бурмістра Київського подав позов на суму в 1000 злотих до „невірного жида Зелка," - орендаря вільського. Возний прибув до містечка реквізувати майно. Самого орендаря на той час не виявилось, а його слуга - жид Гершко реквізицію не допустив.
З документа видно, що Острозькі, втративши владу і вплив, почали масово передавати свої маєтності в оренду євреям. Євреї були більш ефективними господарями-орендарями. З них започаткувалась у Вільську єврейська громада.
Севастян Андрієвич Халецький нащадок давнього (до 1545р.) власника Вільської волості. Халецькі з панів Житомирського замку стали київськими міщанами. Севастян був київським бурмістром. Халецькі мали якісь інтереси і власність у Вільську навіть у 1611р.
У другому позові Станіслав Халецький подає позов до жида Зелка за грабунок 10 бочок солоної риби. Возний знову не застає дома Зелка, а застає лише його дружину Блюму.
В 1614р. в Житомирському градському суді розглядається позов Адама Шклярського на 2100 злотих до пана Бесекурського, який мав заготовити „60 лаштів попелу берестового в пущі Езерській." Позов „написано у Вільську" при свідках Яном Езерським і Станіславом Жерницьким. Адам Шкляревський записався як шляхтич Адам Вильський. (Актова книга м.Житомира за 1611р. К. 2004р.).
З матеріалів судових справ дізнаємося про появу біля Вільська загонів реєстрових козаків у 1616р. В травні місяці староста Вільська Адам Шклярський, слуга князя Януша Острозького, подав позов на козацького полковника Калиновського і на сотника Паволочського, які з козаками напали на волость Вільську і „Кривди чинили, і низькості, плюндруючи і спустошуючи волость." У селі Івановичі убили сина отаманового, пограбували комори, наробили шкоди. Забрали 50 коней. У Новому Полі - забрали 20 коней, у Давидовичах - 16 коней, Грушках -20коней, Зорокові - 20 коней, Вишполі - 6 коней, Зубовщині - 10 коней.
Шклярський послав земян повіту Вільського панів: Івана Халецького, Ручинсього, Ско-рульського, Поплавського, бояр новопольських Липка і Колка, слугу замкового Маковецького, щоб вони повернули украдених коней. Але козаки і коней, і одяг у них забрали. „Чотири дні били підошви їм киями, погрожували розстріляти, і ледь живих, у самих сорочках відпустили. Шкоди козаки наробили на ЗО тис. злотих. На похорон вбитого біля церкви Святої Пречиста села Івановичі зібралось багато людей - шляхти і посполитих.
Звертає увагу на те, що в селах було багато коней (і іншої худоби), села Вільської волості були велелюдні. Земяни, козаки, шляхта, посполиті, міщани, слуги замкові, слуги князів, бояри новопольські, біглі люди, євреї, протестанти, ремісники, церковні люди - створювали життя у Вільську багатим на події та емоції.
В описі Житомирського замку 1622р. записано, що містом Вільськом на р. Кам'янці володіє пан Вілам (АЮЗР ч.7, т.1, стор.332). Зимою 1635 року пан Вільямовський (його прізвище якось пов'язане з прізвищем Вілам і назвою містечка Білля - так називали в деяких документах містечко Вільськ) подав скаргу на те, що пан Поплавський (засновник села Поплавка) у замку Вільська перед паном Ганським, війтом і міщанами публічно пообіцяв побити його - „де б не зустрів: чи у лісі, чи у дорозі, чи у полі, чи у селі". Мотиви цього чину в скарзі не наведено.
В документах наведені такі факти. 28 січня пан Микола Вільямовський з дружиною, дітьми, челяддю, в день недільний, з держави своєї містечка Кам'янки, села Хотинич, приїхав до косте-лу Вільського слухати святу месу. Після служби разом зі своїми приятелями - шляхтичами Мар¬тином Броневським, Адамом Забальським і іншими був запрошений паном Ганським, державцем Вільським, до замку Вільського на обід. Шляхтичі за обідом просиділи до вечора. Коли шляхтичі виїжджали з брами Вільського замку на них напала челядь панів Тимофія Ганського і Василя Поплавського на чолі зі шляхтичем Вацлавом Щербиною. Пан Юрський був тяжко поранений і через кілька днів „пан Богу душу оддав". Шляхтичі Більський і Козерецький отримали криваві рани і потрапили до шпиталю. Було забрано речі, коней, дороге вбрання, шаблі, кубки.
Коли забирали тіло вбитого шляхтича Юрського, пан Микола Вільямовський „перед шляхтою і посполитими, і в замку, і перед замком, і перед костелом, і перед церквою Св. Спаса, і при опущенні в гроб при костелі Вільським кричав, що вбивця - Вацлав Щербина."
В кінці XVI століття у Вільську сформувалися православна, католицька, протестантська, єврейська громади. Різноманіття звичаїв і традицій. Все як у великому місті. Було навіть передмістя - Синяки.
Зберігся цікавий побутовий документ 1648 року, який показує буденне життя міста Віль-ська. Вільський шляхтич подає скаргу за побої, які зробив один вільський міщанин Юрпак. У Вільську звучала музика, молодь любила танцювати. На цих вечорницях шляхтич почав упадати за нареченою міщанина, за що і був побитий. Людей і молоді у Вільську на той час було багато. По Старому Шляху йшли через Вільськ люди з Волині на нові землі, за Дніпро.
В 1649р. 500 сімей втекло до Вільська. Це більше 3 тис. людей. Виходячи з цього, корінного населення у Вільську повинно було бути тоді щонайменше 4-5 тис. чоловік, що дуже багато, як на ті часи. В документі 1643р. (АЮЗР т.4, ч.І, стор. 778). у Вільську згадуються пани Доброставський і Матусевич. Пани - це досить високий соціальний статус.
В кінці XVI століття набирають розвитку козацькі акції в районі Вільська. Згадується ім'я Паволочського сотника. Сотенна система козацького війська була сформована за гетьмана Ружинського. Козаки діяли на Житомирщині активно, ще 1586р. у Вільській волості вони забрали майже сотню коней.
Вперше Вільська козацька сотня згадується в реєстрі 1649р. Вільська сотня особлива - західніше Вільська, в польську сторону, не було жодної козацької сотні. Не було козацької сотні ні в Житомирі, ні в Черняхові, ні в Звягелі. Реєстр 1649р. - це реєстр козаків, які отримували платню з королівської скарбниці. Король був зацікавлений мати не передбачуваних козаків для захисту східних і південних кордонів (подалі від Польщі).
Вільськ став центром козацького руху на Волині. У 1649р. тут збирається ціла селянська армія на 20 тис. селян зі Звягеля, Вільська, Черняхова. (АЮЗР т.4, ч.З, стор. 278, 391). Це майже 10 козацьких полків. Але за реєстром 1649р. Вільська сотня Білоцерківського полку налічувала лише 19 зареєстрованих козаків і була найменшою в полку. Це можна пояснити тим, що 19 реєстрованих козаків - це лише сотенна (чи полкова) старшина, яка і очолила 20 тис. селянське військо.
З реєстра війська Запоріжського за 1649р. відомо, що з 19 козаків - три були покозачені шляхтичі (за В.Кривошеєю) - Якуб Кравченко, Куць Скребенко і Степан Коробченко. З доку-ментів відомо, що шляхтичем був і Мисько Руденко. Сотником Вільської сотні козаків був Яцько Гаврусенко. Нині це прізвище поширене в Черняхівському районі (с.Браженці). Прізвище Коробченко зберіглося у Вільську до сьогодення. Мисько Руденко має нащадків на прізвище Рудюк.
В 1649р. Вільськ і волость були в орендованому володінні пана Олександра Цеклінського. 29 грудня 1649р. намісник Вільська, козак Ян Білецький, заодно з війтом м. Черняхова паном Водяником намовили сотні людей з маєтностей панів-протестантів і вивели їх до Вільська. Потім намісник з козаками під'їхав до сіл під Звягелем і переманив до Вільська 300 господарів. Всього до Вільська прибуло більше 500 сімей з худобою і всім добром. У Вільську втікачі були пограбовані - забирали третину з воза. У позові до суду описується 12 осіб, які були пограбо-вані. Це були небідні люди. У кожного - коні, жупани, сукно, коштовні тканини, самопали, гроші. У Водяника забрали - 3600 злотих і цілий арсенал зброї, 40 шт. худоби, у Сухоносенка - 40 злотих, у Русачка-1030 злотих, у Турчина - меч в сріблі, шаблі-2, пістолетів-2,самопали-1, 100 злотих.
Возний з Житомира, який прибув в „замочок тамошній" зі шляхтою відібрав у намісника 120 тис. кіп. грошей литовських (маєтність Пулин була в 1583р. заставлена лише за 390 кіп. грошей). Справа йшла за великі гроші. Вільськ був багатим містом . Події грудня 1649р. відомі нам з судового позову „ з огляду на Зборівський договір і законність права посполитого".
Всі ці факти і Вільськ як містечко, згадуються в акті від 07 січня 1650р. в скарзі від імені дружини Віленського воєводи Анни - Алоїзи Ходкевичової (княгині Острожської) на орендованого власника помістя - містечка Вільська - пана Олександра Цеклінського і на слугу його Яна Білецького - про вивіз з його помістя декількох сотень селян, які були пізніше повністю пограбовані (АЮЗР ч.б, т.1, стор. 558 - 562).
В 1660р. місто Вільськ вперше було зображено на карті Боплана. Після укладення дого-вору про „вічний мир" між Московією і Польщею, за яким Київ відійшов до московських володінь, а Волинь - до Польщі, давня історична дорога Київ-Волинь занепадає, закінчується козацька історія у Вільську. Разом з цим втрачає своє адміністративне і господарське значення місто Вільськ.
В листі від 05 травня 1714 року „мечника-региментаря польських військ Івана Галецького на скаргу регента Овручського Левковському приводяться докори шляхтичам воєводства Київського про те, що вони зробили розподіл квартир для війська в повністю спустошеній Україні, до речі у Вільську, де було всього три селянина, і поселили 25 кавалеристів і тільки меншу частину війська помістили в заселеному Поліссі.(АЮЗР ч.З, т.2, стор. 776).
«В историко-статистическом описании церквей и приходов Волинской Епархии» (Почаевъ, 1888, стор.79) повідомляється, що в 1748 році у Вільську на кошти прихожан побудована церква «во имя святителя и чудотворца Николая. Деревянная, на каменном фундаменте и при ней отдельная ветхая деревянная колокольня». («Ветхая деревянная колокольня» очевидно на-лежала до православної церкви «Святого Спаса», яка згадується в документі 1635р.). В той час в містечку Вільськ було: дворів - 287 3Л, прихожан - 2328 душ обох статей, римокатоликів - 563 душі, баптистів - 240 душ, лютеран - 363 душі, старообрядців - 129 душ, євреїв-28.
В 30-40 рр. XX ст. в будинку цієї церкви було організовано колгоспну комору, в 60-70 рр. - сільський клуб, в 80-90 рр. - музей історії релігії та атеїзму. З 1990р. церква знову відновила свою роботу, стала центром релігії в селі.
У 1766р. біскун Нестор Залучький заснував у Вільську общину штрипок (сестер мило-сердя). В архівах згадується, що Вільськ імператор московський Олександр Павлович подарував цій общині. В той період у селі було 244 душі (чоловічої статі). В архіві згадується, що станом на «1 июля 1873 года в селе не числится: бывших государственных крестьян, дворов -75, душ 289; отставных и бессрочно отставных солдат: дворов- 21, душ - 32. Всей земли обве-дено 1070,77 дес. Отведенные земли разделены на дворовые участки». Селяни крім хліборобства, займалися гончарством і свої вироби збували в Житомирі, Пулинах і на інших ринках Волинської губернії.
В документі „Дело №77 по хозяйственной части « По представлению Волинского Гра-жданского Губернатора о постройке в селении Вильск Житомирского уезда новой почтовой станции и при ней конюшни, навесов и прочих строений» повідомляється, що 9 травня 1837р. розпочато будівництво цього проекту і яке закінчувалось 8 квітня 1839р. Поштова станція по-будована в с.Вільськ на місті минулої станції, яка стала непридатною для подальшої експлуа-тації. Кошторисна вартість проекту поштової станції з прибудовами складає 15451 руб.
В документі «Дело по предоставлению Волынского Гражданского Губернатора «О по-стройке моста в селении Вильск» повідомляється, що листом Губернської Дорожньої компанії від 24 грудня 1845р., №187 на будівництво моста в «казенном с.Вильск» кошторисом передба-чено було затратити «698 руб. 88 коп. серебром».
Знаменно, що 10.10.1846 року, мандруючи по древньому стратегічному торгово-військо-вому шляху до Камянець-Подільського, Почаєва через Новоград-Волинський на доленосні для України переговори у Вільську зупинявся Т.Г.Шевченко, як раз напередодні його арешту словянами-братами з «Его Императорского Величества особого корпуса жандармов» (квітень 1847 року).
В документі «Ведомости о происшествиях в Волинской губернии в течении второй поло-вины марта 1904 года» згадується, що « в с. Вильск, Житомирського уезда, 22 марта сгорели: жилые и холодные строения 25 местных крестьян и Псаломщика Крыжановского, а также два дома и холодные постройки, принадлежавшие Волынскому Архиерайскому дому. Убытки ис-числяются в 23048руб.». Причини пожежі в документі не наводяться.
Цікаву історію має родовід жителів Вільська. За „Книгою пам'яті" вільський родовід все-бічний. Багато прізвищ записано з Реєстру 1649р. за формою українського походження на „енко". Прізвище на „ський" („цький")- шляхетного походження, на „ус", „ас" - голландського, на „ич" - корінні жителі литовської доби, на „ук", „чук"- втікачі з Волині.
Більшість Вільських родоводів почались 300-500 років тому. За даними актових книг Жи-томирського гродського суду теперішній вільський родовід виглядає таким чином:
Білецький - рід від шляхтича Яна Білецького, намісника Вільського козачого писаря
(1586р.), шляхтича Кіндрата Якубова Білецького (1635р.);
Вербівський - від роду шляхтича Житомирського замку Себастьяна Вербовського (1635р.): Вікаренко - від роду служителя костелу м.Вільська (1635р.);
Возний - родовід від возного (судового виконавця) Житомирського градського суду (1611р.)
Гайданович - від роду гайдуків князів Острозьких, Корецьких (16ст.);
Гончарук - від роду ремесляників - гончарів (вільські гончарі, 16 ст.);
Долмат - від роду стражника вільського замку (1635р., татарського походження);
Забродський - від роду шляхтича Пилипа Заброди (1635р.);
Защіпас - прізвище протестантського (голландського) походження;
Карпович - від роду пана Миколи Карповського (1635р.);
Коробченко- шляхтич покозачений (1649р.);
Королюк- від роду пана Короля. Поволочський міщанин (1635р.);
Котенко - першопоселенець тюркського походження; Коцюба - першопоселенець;
Матусевич - рід литовського походження. Федір Матусевич війт м.Вільська (1635р.); Рудюк- від роду шляхтича (1586р.), Іван Рудюк (1635р.);
Чайківський - від роду шляхтича (1586р.), в 1649р. Ян (Іван) Чайківський - підстароста
Житомирський; міщанин Вільська Яков Григорович Чайківський (1871р.);
Чугаєвський - шляхетного походження, рід Чернігівського дворянства, очевидно вихідці з Городянського уїзду Чернігівської губернії. Прізвище Чугаєвський з затвердженим гербом „Дембно" увійшло в „Общий гербовник дворянских родов Всероссийской Империи". (В.К.Лукомський, В.Л.Модзалевський. «Малоросійській Гербовникь». Изд. Черниговского дворянства. Санкт-Петербург, 1914г.)
В 1906р. Вільськ входило до Пулинської волості. В селі було 200 дворів і проживало 1318 жителів. За околицею села (в сторону с.Камянки) була Вільська єврейська колонія (67 дворів), де проживало 594 жителі.
Радянська влада у Вільську встановлена в січні 1918р. 21 серпня 1920р. у Вільську була створена організація незалежного селянства, куди ввійшло 217 селян. 25 червня 1923р. в с.Вільськ зареєстровано сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариство. 23 листопада 1924р. цьому товариству передана прокатна станція з 23 сільськогосподарськими машинами на загальну суму 724 руб. В 1928р. організовано сільськогосподарську артіль. Перший голова був А.П.Ольхович. В 1927р. у Вільську було 427 дворів, 2138,23 га - землі, проживало 2011 жите-лів. В 1929 році було організовано колгосп. В 1933 році від голоду померло 69 чоловік, в т.ч. 40 дітей. В 1937 році репресовано 34 чоловіки.
" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл