Село Селець Чернняхівського району.

Село розташоване в північно - східній частині району. На віддалі 18 км від залізничної станції Горбаші, в 13 км від автодороги Житомир-Коростень, та в 1,5 км від автодороги Черняхів -Малин.
Рельєф території рівнинний з незначними пониженнями до річки Очеретянка, яка протікає з південного-заходу на північний-схід.
В геологічній будові села приймають участь породи ахейської групи, продукти їх руйнування і утворення четвертних відкладів.
Докембрійські кристалічні породи представлені тут переважно сірим гранітом. Залягають вони на глибині, в середньому, від 0 до 7м від поверхні землі і характеризуються частинними виходами на поверхню .
Село Селець згадується в актах 1593 роках 7 жовтня в інвентарі маєтку, який належав панам Євстахію, Юрію, Петру, Олександру Тишкевичам-Логойським. Як видно з цього інвентарю село це раніше називалося Селище, а перейменовано в Селець, близько 1593 року. Вперше його почав заселяти половецький слуга поміщиків Тишкевичів .
Легенда про заснування села говорить: «За часів панщини цими землями володів жорстокий поміщик (за будь-який непослух він бив і проганяв кріпака. Нікуди було бідоласі діватися - йшов він у ліс, жив під корчами чи у дуплах аж поки хтось не додумався спорудити собі хатку і жити самостійно). Там де один оселився, то оселився і другий, третій - так виникло невелике лісове поселення Селець »
Інша версія походження назви села:
Для епохи феодалізму 14-15 ст. характерним поселенням, що складаються з небагатьох дворищ, розгалужених займищ, було дворище. 3 15 століття групи розгалужених займищ стали називатися єдиною назвою - село з маєтком феодала в центрі. Звідси назва Селець.
В нашому селі це вулиці: Опанаси. Назва походить від чоловічого імені Опанас. Мешканці вулиці мали найпоширеніше прізвище Опанасюк ( від імені Опанас). Це досить велика і раніше густонаселена вулиця: вулиця Вознюки, на якій жили вмільці, які робили вози.
Центральною вулицею була вулиця Половня ( або ще раніше її називали Воловня). В господарстві селян основною робочою силою були воли, а основними харчами для тварин була -полова( звідси й назва).
Вулиця Майстри. Тут жили вмільці різних ремесел і хороші господарі.
Вулиця Цегельня - це вулиця, яка веде від траси до центру села. Свою назву вона отримала від цегли, яку возили цією вулицею. Неподалік був цегельний завод.
В 1863 стався виступ селян проти поміщика.
Із спогадів старожилів ми дізналися, що в центрі села біля річки на пагорбі стояв панський маєток. Від будинку йшли доріжки, посипані піском. Були гарні квітники, до будинку йшла бузкова алея. До пана часто приїздив на фаетоні в гості пан з села Сали. Пани гуляли біля річки під парасольками.
Селяни працювали на панських ланах. Пан платив ввечері гроші за роботу. З розповіді прабабусі Шуляк Олени, це було 15 копійок.
В селі була школа - однокласне парафіяльне училище Міністерства народної освіти, засноване в 1876 році.
Окрасою села була церква в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці, побудованої в 1850 році за кошти церкви, а також на гроші священика Якова Кошица і прихожан. Копія метричної книги зберігається з 1773 року. Землі церковного погоста - 506 сажнів, маєток - 6 десятин.
Священик з жалуванням 300 карбованців, паламар 38 карбованців, просфорниця 16 карбованців. Села приходу: село Браженка (на річці Бодяк), село Сали (на річці Тростяниця), село Мар'янівка (на річці Жатків), село Росівка (на річці Тростяниця), село Вихоль (на річці Тро¬стяниця). В селі був винокурний завод. Дворів 379 , прихожан 2 971 .
Церква була закрита 1961 році, а в 1989 році була зруйнована зовсім. А на її місці збудований клуб.
На околиці сіл Селець і Браженка розташоване городище, яке датується 12 століттям, його називають Замчиськом . « Кажуть, що колись на тому місці стояли палац якогось князя і церква. Невідомо з якої причини вони ввійшли у землю. З того часу цю гору називають Замчисько. Уже за наших часів там була «чорна яма», куди скидали хворих і дохлих тварин. Згодом ями не стало видно: чи вона заросла, чи й так десь поділась. За переказами, яма не мала дна, і якісь сходи вели глибоко у підземелля. Люди і тепер обходять це непевне місце десятою дорогою, щоб не чути під землею плачу і сміху людського, не чути церковних дзвонів, які долинають звідти.
Наші односельці приймали участь у першій світовій війні. Демчук Платон Данилович служив перед війною в Преображенському полку в охороні царя, а після був її активним учасником. Старожили згадують про діда Юхима, який повернувся з імперіалістичної війни без ноги, інвалідом. Довгий час ніхто не знав, що Опанасюк Юхим повний кавалер Георгіївських хрестів.
У 1918 році було встановлено радянську владу. Комсомольську організацію створено в 1923 році. Секретарем комсомольської організації був Ситняківський Еммануіл Ісакович. В 70 роки він був частим гостем в школі. На той час він жив у місті Києві. Із його спогадів відомо, що ком¬сомольці села активно приймали участь в революційній перебудові села, навчали грамоти не¬письменних, організовували свята, вводили нові обряди в селі.
В селі в 1926 році проживало 1579 чоловік, українців -1506, євреїв - 56 чоловік, поляків - 12 чоловік.
В селі було 3 колгоспи (в1929-1930 роках) - це «Леншлях», «Соцшлях», і «Промколгосп». Серед них наймогутнішим був «Промколгосп».
Із доповідної записки Волинського окружного колгоспного союзу дізнаємося, що орієнто¬вані контрольні числа здачі лишків:
«Селецька артіль «Ленінський шлях» Озима-50% (20/18 ст)
Ярина- 50% (15/19 ст.)
В 1928 році із протоколу « Про доцільність організації машинотракторних товариств», в Потіївському районі, зазначено, що в селі Селець була створено МТС, Всього членів - 20, з них членів колгоспу-3. Всіх членів і ідейців: 117, всієї землі - 99,50 десятин.
Подається список членів машинно-тракторного товариства, всього 19 членів. (Нудельман Шая Ількович, 39 років, 5 дітей, 1 корова, 1 коняка, б дес. землі, хлів,клуня. Розенберг Мошко Янкельович, 51 рік, 8 душ,5 дес. землі, хлів, клуня, хата, корова. Грицанюк Микола Григорович, 50 років, 5 душ, член КПРС, землі 7 дес. хлів, хата, корова, коняка. Данильчук Хома Захарович, 27 років,5 чоловік, землі 1,25 дес, хата, хлів, і т.д.) .
За трудові успіхи по вирощуванню льону Опанасюк Варвара Федорівна була учасницею ВДНХ в Москві.
Мирну працю в 1941 році перервала нашим односельчанам Велика Вітчизняна війна. Село Селець було захоплено німцями в листопаді 1941 року. Майже всіх жителів села німці виселили в село Заміри Малинського району. В селі була німецька управа.
Всього у Великій Вітчизняній війні брало участь 156 чоловік, 96 чоловік загинуло на фрон¬тах війни. В боях за село загинули: Косов М., Бондарев В., та інші.
В селі стоять два обеліски Слави, на честь воїнів, які загинули, визволяючи село. В пам'ять про героїв ніколи не зів'януть квіти біля обеліска і в урочистому мовчанні схилятимуть люди перед ними:
«Сплять герої! Спокійні їх сни, Ми прикрили вінками густими, Ми б хотіли, щоб чули вони, Як Вітчизна сумує за ними.»

П.Бровка.

Зразу ж після визволення села відновилася мирна праця. Першочерговим завданням було успішне проведення сівби. Для цього було взято на облік наявний реманент, зібраного для посіву зерна. Жінки, підлітки й старі люди вивозили органічні добрива на поля. Було зібрано не¬поганий для воєнного часу врожай.
Настав 1945 рік. Перемога над ворогом підняла трудову і політичну активність жителів села. За трудові успіхи односельчани були нагороджені нагородами, грамотами, зокрема грамотою був нагороджений Климчук М. А.
В 1958 було побудовано магазин.
На відзнаку 100- річчя з дня народження В.І.Леніна за досягнуті успіхи в праці 34 переможці соціалістичного змагання відзначено урядовими нагородами: (Цимбалюк ЛЛ, Гладчук М.М., Климчук М.А., Цимбалюк О.П., Грицанюк М.А., та інші). За високі надої молока Опанасюк Надія Степанівна нагороджена орденом «Знак Пошани».
Підйом села припадає на 70-ті роки. Розмір земельних угідь 1556 гектарів. Середній доход господарства за три роки склав 153,5 тис. карбованців, в тому числі від землеробства 95,3 тис. карбованців, тваринництва 48,2 тис. карбованців. На благоустрій села в ті роки було використано 10,6 тис. карбованців, в тому числі на виробничі будівлі 7,6 тис. карбованців, на житлове будівництво 1,8 тис. карбованців, на благоустрій 1,2 тис. карбованців.
Було побудовано дитячий садок, клуб, 10 житлових будинків, котельню, яка була підведена до школи, дитсадка, клубу, нові ферми, КЗС, розпочали будівництво овочесховища, нової майстерні.
В 90-х роках за рахунок місцевого господарства колгоспу ім.Ватутіна, яким керував Ткачук Василь Іванович, нині декан факультету менеджменту Житомирського ДАУ, було збудовано будинок культури, дитячий садок, 6 жилих будинків для працівників колгоспу, прокладені дороги з твердим покриттям.
Розбудувалось і саме господарство: побудований новий машинно-тракторний стан, нові приміщення ферм, КЗС, розпочато будівництво свиноферми та овочесховища. Планувалось також будівництво адмінприміщення .
Занепад господарства припав на другу половину 90 років в зв'язку з недолугою державною політикою в ціноутворенні.
На базі КСП ім.Ватутіна до даного часу працювало СТОВ «Житичи». Влітку 2008 року все майно придбано TOB «Вінниця-Агроенержи». Також ними заключені договори на оренду землі з власниками земельних паїв. TOB «Вінниця-Агроенержи» придбана нова сучасна техніка для обробітку землі.
На даний час на території села працює:
- школа І-ІІ ст. , в якій навчається 51 дитина;
- дитячий садок, який відвідує 13 дітей. Для дитячого садка закуплені нові меблі;
- будинок культури, де проводяться дискотеки для молоді, святкові концерти; -ФАП.
На території села зареєстровано 3 підприємства по видобутку лабрадоритів: ПП «Ліна», TOB «Кам'яний міст", TOB «Альтаїр».
Села, як і люди мають свою біографію, і в кожного вона неповторна, як і в нашого села.
Незважаючи на це, наше село є для нас маленькою Батьківщиною. В кожного є своя хата, стежина, яка скоро поведе нас у далекий і невпізнанний світ.
Кожен з нас любить Україну, свій рідний край по - різному. Збираючи матеріали про історію села ми замислилися над тим, для чого живе людина в цьому світі.
І прийшли до висновку, що наше призначення на землі - робити добро один одному, любити ближнього , рідний край, де народилися, свою Вітчизну.
Ми віримо в майбутнє своєї держави і будемо боротися за її оновлення.

Видатні постаті села: Муха К.П.- герой оборони Севастополя.
Муха Костянтин Петрович народився в 1921 році в бідній селянській родині. Закінчив школу , мріяв про щасливе життя, снилося йому море, бо юнак з Поліського краю ним марив. В жовтні 1939 року він призваний Барашівським РВК в Червону Армію і проходив військову службу в місті Туапсе.
Війна застала його в місті Севастополі. Йому йшов 20-й рік. Фашистські війська, навально пройшовши весь Крим, рвалися до Севастополя. 250 днів моряки мужньо боронили морську твердиню.
В одному з боїв, що проходив на північних схилах Бельбекської долини, фашисти контрактували частини 172-ї дивізії. Старший матрос морської піхоти кулеметник К.П.Муха мужньо відстоював знамениті висоти неподалік Балаклави. Був поранений в руку, але продов¬жував вести прицільний огонь по фашистах.
«Під час третьої атаки гітлерівцям вдалося закидати кулемет гранатами. Упав пронизаний осколком, другий номер, а ще через кілька хвилин гострий біль пронизав все тіло Мухи. І на¬віть після цього моряк не випустив гашетку кулемета з рук. Періодами втрачаючи свідомість, він приходячи в себе, знову й знову стріляв з кулемета в пливучі перед очима сірі фігури ворогів. І знову фашисти відступили. Опам'ятався Костянтин Муха через кілька годин у землянці, де розташувалася санчастина». Так описує цей героїчний епізод Великої Вітчизняної війни П.Є.Гармаш - один із авторів збірки нарисів, які увійшли в книгу «Сузір'я Чорномор'я» «Севастопль» (18).
Як свідчить автор нарису: тільки за три дні боїв улітку 1942 року у рідній дивізії К.Мухи загинули всі командири і комісари батальойона, майже всі командири і політруки рот, секретарі партійних бюро полків, більшість бійців і молодших командирів, було багато поранених.
В ті дні відділом Приморської армії було випущено звернення до особового складу 172-ї дивізії, яке починалося такими словами:» Слава вам,бійці, командири і політпрацівники з'єднання полковника Ласкова! Про вашу хоробрість складуть пісні, про вашу стійкість у віках будуть жити безсмертні легенди».
У 21 рік Муха К.П. став інвалідом 2-ї групи.
Приказом командуючого Кавказьким морським оборонним районом Чорноморського флоту від 29 травня 1945 року №024 нагороджений орденом Вітчизняної війни другого ступеня №302453. В нагородному листі до ордену в розділі «Короткий виклад особистого подвигу» визначається, що Муха К.П. 31 березня 1945 року в складі 514 стрілкового полку при взятті села Дуванського, кулеметним вогнем відбив три атаки противника, при цьому був поранений в око, якого лишився. Знищив до 30 німецьких загарбників, з поля не пішов, діждався підкріплення. (Центральний Морський архів).
Груди ветерана прикрашали ордени Вітчизняної війни І і II ступенів, медалі «За оборону Севастополя», «За оборону Кавказу».
Довгий час Муха К.П. працював у Селецькому колгоспі завідуючим фермою, комірником, касиром.
Часто бував Костянтин Петрович у місті Севастополі. У колишнього моряка ніколи не зітреться з пам'яті той героїчний період, який бере початок з неділі 22 червня 1941, з часу першої бойової тривоги, викликаної бомбардування М.Севастополя. Місто, яке за свідченням ветерана, стало неприступною для ворога скелею, де завдяки беззавітній відвазі його захисни¬ків, мов об залізну стіну, розбивалися залізні атаки фашистів.
У 1985 році відбулася остання зустріч К.П.Мухи з однополчанами. На зустріч він поїхав з онуком Дмитром, щоб йому розповісти і показати свій бойовий шлях.
Помер ветеран у 2001 році.
Кунах В.А.- доктор біологічних наук, член-кореспондент HAH України
Наша поліська земля славиться талантами. Одним з таких талантів є Віктор Анатолійович Кунах, який народився у 1946 році у мальовничому селі Селець. Батьки були звичайними людьми. Хлопчику дали ім'я Віктор. Мабуть, саме ім'я, що в перекладі звучить, як переможець, визначило майбутню долю дитини. Ріс Віктор дитиною допитливою, жвавою, веселою та розумною. У1953 році Віктор вперше переступив поріг школи. Вчився він відмінно. За сімейними обставинами в 1955 році його батьки переїздять до Дніпропетровської області в смт.Томаківки. Тут хлопець і закінчив 10 класів. Далі в 1964 році він вступає до Київського державного університету імені Т.Г Шевченка. Навчання давалося Віктору легко, оскільки знав - лише праця і знання дадуть щастя та успіх. Одночасно з навчанням у університеті, Віктор Анатолійович Кунах працював в Інституті ботаніки ім. М.Г Холодного.
В 1969 році він закінчив з відзнакою Київський державний університет за спеціальністю «біолог-генетик». Відразу після закінчення навчання молодий спеціаліст йде працювати в Інститут молекулярної біології та генетики HAH України ( завідувач лабораторії з 1983 року, завідувач відділу генетики клітинних популяцій з 1988 року).
В 1975 році Кунах В.А. захистив кандидатську дисертацію на тему: « Цитологічне вивчення клітинних у культурі ізольованих рослин».
Свою дисертацію на здобуття наукового ступеня доктор наук захистив у 1989 році на тему: «Мінливість та добір у популяціях культивованих клітин рослин». В 1993 році Віктор Анатолійович отримав звання професора генетики, в 1997 році був обраний членом-кореспондентом HAH України за спеціальністю « фізіологія рослин, генетика».
Основний напрямок наукових досліджень В. А.Кунаха - біологія культивованих клітин рослин. Він започаткував в Україні генетичні дослідження культивованих клітин. Є засновником нового наукового напряму - генетики клітинних популяцій. Створив кілька десятків унікальних клітинних штамів цільних лікарських рослин. В.Кунах є автором і співавтором близько 300 наукових праць в галузі клітинної біології та біотехнології розмаїття рослин. Зокрема співавтор розділив в колективних монографіях ( т.7, 1989,т.25, 1994, т.36, 1996,т.41,1998.), підручника «Біотехнологія лікарських рослин» (2003рік). Саме цей підручник був представлений в кон¬курсі на здобуття державних премій в Україні в галузі науки і техніки 2005 року.
В.А. Кунах є завідуючим відділу Інституту молекулярної біології та генетики HAH України. І тому з нагоди 30 - річчя від дня заснування цього інституту В.Кунах був нагороджений Почесною грамотою. Загалом він має багато грамот і нагород за свою почесну працю на благо України від Київського міського голови О.Омельченка, від міністра освіти і науки, HAH України та ін. Його працю глибоко шанують.
Віктор Анатолійович бере активну участь у підготовці наукових кадрів. З 1994 року читає курс лекцій з клітинної селекції рослин у Київському державному університеті. А з 1997 року - курс лекції з генетики та молекулярної біології у міжнародному Соломоновому університеті. Кунах підготував 15 кандидатів наук у галузі генетики, клітинної біології та фізіології рослин. Шанують його і учні і колеги, оскільки Кунах є людиною з великим знанням, і він віддає ці знання іншим.
В.А. Кунах опублікував понад 270 наукових праць і створив 28 винаходів із клітинної селекції та біотехнології рослин. За цикл робіт «Генетичні основи клітинної селекції, інженерії рослин та селекційні маркери» Президія HAH України нагородила його у 2002 році премією ім. В.Я.Юр'єва. Віктор Анатолійович у 2006 році стає лауреатом Державної премії в галузі науки за монографію «Біотехнологія лікарських рослин. Генетичні та фізіолого-біохімічні основи» (2)
Його роботи беруть за основу студенти різних вузів України і світу. Праці Кунаха давно отримали визнання за кордоном. З науковими виступами по обміну досвідом
Кунах В.А. побував в різних країнах. Це і Кувейт, Англія, Білорусь, Росія, Об'єднані Арабські Емірати та ін. держави.
В.Кунах займається клонуванням рослин, які є дуже рідкісними. За словами вченого, методи клітинної біотехнології відкривають неймовірні перспективи в створенні лікарських рослин із цілком новими властивостями. Адже вирощуючи клітини в повністю контрольованих умовах, можна за необхідності насичувати їх будь-якими макро й мікроелементами. Досягнення клітинної біотехнології використовують не лише в фармакології. Під керівництвом професора Кунаха розроблено технології з виробництва напоїв, косметичних кремів і шампунів з жень-шеню.
На жаль сучасні біотехнології чомусь мало цікавлять не лише вітчизняних підприємців, а й державу. Хоча рослини, які нині неприродно вирощують, є дуже цінними і допомагають при лікуванні серцево-судинних, пухлинних, стресових захворювань.
На одному Харьківському підприємстві було все-таки впроваджено дану біотехнологію. Тоді ученим вдалося вивести клітинні лінії, які містять у 20 разів більше цільової речовини ніж кора кореня природного походження.
Віктор Анатолійович став Лауреатом Державної премії в 2005 році в галузі науки і техніки за монографію «Біотехнологія лікарських рослин. Генетичні та фізіолого-біохімічні основи». Указ Президента від 19 грудня 2005 року. Нагороду лауреату вручив Президент.
Незважаючи на всі свої наукові заслуги, Віктор Кунах ніколи не забуває свою рідну землю. Часто приїздить на Черняхівщину до своїх рідних. Вони пишаються Віктором Анатолійовичем.
В. Кунах приклад людини, яка своїми власними силами та розумом створила значні науковці праці, здобула всесвітнє визнання. Саме так людина має жити й творити, приносячи користь суспільству.
" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл