Селище Головине Черняхівського району.

Головине - селище міського типу. Розташоване в північно-східній частині області на від-стані 40 км. від м. Житомир та 15 км. від найближчої залізничноі станції Горбаші. Через селище протікає р. Бистріївка. Населення 2030 чоловік, 99 % - українці, але проживають і росіяни , бі-лоруси, німці.
З березня 1981 року робітниче селище Головине одержало статус - селище міського типу. До цього часу територія селища була поділена на село Головине і робітниче селище «фабрику», як казали місцеві жителі.
Смт. Головине розміщене в смузі Житомирського Полісся, що зумовлює природно - ре-сурсний потенціал. У надрах знаходяться багаті родовища лабродориту і габродориту. Вперше на теренах нашого краю родовища лабродориту відкрив київський доктор Ширмер у 1840 р. Відкриття було здійснено поблизу Кам'яного Броду і с. Сліпчиці Волинської губернії.
Дивовижний камінь з веселковим полиском на головинських землях за повір"ям підняв чи то орач, чи то чередник. Зачарований тим дивним блиском, відніс він свою знахідку головинському землевласнику М. Салісу. Саліс (поляк за походженням) часто бував в Італії, мав там приятелів, одним з яких був К. Кауссу ,що добре знався на мінералогії, й відіслав ту знахідку Невдовзі надійшла відповідь , що головинські землі бережуть казкові надра.
Промислові розробки розпочато в 1894 р., коли М. Саліс разом з Сліпчицьким землевлас-ником Дунганським з допомогою К. Каусса і його сина започаткували добування декоративно-облицювального каменю Головинського і Сліпчицького родовищ. Кампанія «Дунганський і Саліс" розробку лабродориту поставила на промислову основу. 1896 р. у Головині споруджено каменеобробну фабрику, досить високомеханізовану для того часу. Для налагодження каме-необробної справи на своїй фабриці Саліс запросив умільців каменеобробки з Мальованки, зо-крема Длоугі, Загаєвського, Зілінського, Орлюківського, Шилігацького. Для них було зведені оселі поблизу фабрики (знесені під час розширення кар'єру у повоєнний час). Прибулі спеціалісти передавали свій досвід, знання і вміння місцевим жителям, серед яких Т. Блоцький. Я.Войтенко, І. Бежевець, Д. Краснобокий, О. Якобчук.
Фабрика компанії «Душинський і Саліс» виготовляла плитки для оздоблення стін , пам'ятники, монолітні колони для міст Російської імперії. Лабрадорит переробляла фабрика А. Россі у Києві. Частину продукції вивозили до Італії. Велике значення для пожвавлення виробництва мало спорудження у 1911 р. залізниці Житомир-Коростень.
Головинським каменем оздоблено колони Волинського кафедрального собору, Володимирського собору в Києві. 10 колон вирубано для палацу Сан- Донато в Італії. Ним оздоблено Ісакіївський собор і храм Вознесіння у Санкт- Петербурзі.
Уроки Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 р. німецькі загарбники, застосовуючи працю жителів навколишніх сіл , розробляли Головинське родовище.
Головине було звільнено від фашистів 29 грудня 1943 року. Відновні роботи було розпочато відразу після відходу німецьких військ. Після війни до Головино було переведено дільничу лікарню, що знаходилась в с. Бежеві в колишньому будинку М.П. Дашкевича. На початку 50-х р. у селищі зведено 2 нові каменотесні цехи , 2 цегляних жилих будинки по вул. Шевченка. У відновлений будинок гуртожитку ФЗН у 1952 р. з м. Гнівань Вінницької області переїхало ремісниче училище № 1 (директор Л. Т. Дудар) нині в цьому приміщенні здобувають освіту учні гімназії.
У кінці 50-х р. з с. Бежів до Головино перевели Бежівське ССТ. Було збудовано лазню, перукарню. У1962 р. РУ № 1 реорганізовано в міське ПТУ-2 з контингентом 325 учнів з терміном навчання 2 роки. В 1973 р. ПТУ-2 знову реорганізовано в СПТУ-2, в якому навчалось 550 учнів.
22 вересня 1999 р. наказом МО України № 342 СПТУ- 2 реорганізовано у вище професійне училище № 2, яке готує робітників високої кваліфікації і молодших спеціалістів з 4-річним терміном навчання.
На початку 80-х років у селищі було збудовано лікарню, початкову школу, жилі будинки по вул. Жовтнева , Пирогова, дитячий садок, аптека, 5 магазинів.
У 1981 році Головине одержало статус селища міського типу. Населення становило 2450 чоловік. Прославляють селище трудові династії Войтенків, Краснобоких, Кизюків, Пахомових та інших. Вже 44 роки беззмінним директором Головинського ВПУНТ-2 працює Терещук Федір Максимович, кавалер ордена « За заслуги» ПІ ступеню , заслужений працівник профтехосвіти. Також гордістю для селища є Головинська гімназія, яку очолює Доронін Володимир Володи¬мирович. До 1985 р. у селищі діяла початкова школа, яку було реорганізовано у середню загальноосвітню школу І- III ступенів. З 2003 року школа реорганізована в Головинську гімназію. Зараз у ній навчається 322 учні. За роки дії школи "золотою медаллю" нагороджено 43 випускників, «срібною» — 19.Працює в гімназіі 31 педагог, чотири з яких мають звання — відмінник освіти та науки України, педагог Собко Г.В. нагороджена медаллю ім. Сухомлинського.
У селищі зареєстрована і діє релігійна громада Свято- Макарівської Парафії Української православної церкви Київського патріархату. На головинській землі знаходиться 3 братських могили, в яких покоїться 97 воїнів Великої Вітчизняної війни, 43 з них - невідомі. На честь полеглих в боях визволителів рідного краю побудовано меморіальний комплекс. На честь 110-ї річниці діяльності Головинського кар'єру зведено пам'ятну стелу в 2004 році.
Не зітреться пам'ять про односельчан, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, їх імена викарбувані на постаменті обеліску Зірка в центрі селища, всього - 86 односельчан. Із сім'ї Каленюків загинуло 11 чол., із сім'ї Краснобоких - 14 чоловік, із сім'ї Корнійчуків - 9 чоловік. Не обминула сумна подія Афганської війни наше селище, на якій виконував свій інтернаціональний обов'язок Андрій Корнійчук (1959 р. н.), та обірвала війна його молоді роки 2.10.1983 р.) і тепер без малого 25 років стоїть у граніті.
Перший дитячий садок був організований в 1954 році, який відвідувало більше 50 дітей. В даний час дитячий садок обслуговує більше 60 дітей та працює 14 працівників.
За останні роки в комунальну власність селищної ради передані заклади охорони здоров'я - лікарська амбулаторія та заклади культури, дві бібліотеки та клуб, парк, стадіон, дороги, селища. Для забезпечення комунальними послугами населення селища, на базі селищної ради, створено комунальне підприємство "Головино - Добробут" .
На території селищної ради функціонують 17 торгівельних точок та два кафе, три магазини, працює відділення зв"язку, дві перукарні різних форм власності. Дозвілля молоді проходять у двох закладах культури, а спортивні міроприємства проводяться на стадіоні «Граніт», де місцевий підприємець розпочав будівництво нового спортивно - оздоровчого комплексу в центрі селища, діє футбольна команда «Граніт».
Місцева рада утворена 15.03.1981 року, першим селищним головою був Козаченко Володимир Федорович. Жителі селища на виборах 2006 року делегували 16 депутатів, які працюють в чотирьох постійних комісіях . Селищною радою утворено виконавчий комітет в складі 9 чо¬ловік, працює громадська організація ветеранів, яку очолює Сколозуб В.М., санітарно-екологічна та адміністративна комісії.
Пріоритетом селищної ради та виконавчого комітету визначено соціально-економічний роз¬виток, благоустрій населеного пункту, зокрема проведено освітлення вулиць селища в вечірній час за рахунок бюджетних коштів, здійснюються відповідні заходи по догляду за громадським кладовищем, проведено капітальний ремонт клубу та ремонтні роботи в дитячому садку.
Багата історія селища здобутками його жителів. Справжній скульптор (нині покійний) Кизюк Володимир Григорович виготовив з гранітної плити пам'ятник воїну-солдату, постамент з граніту перебуває в с. Забрідді та першим створив на території селища кооператив по виго¬товленню виробів з каменю, нині його справу продовжують діти. Приватних фірм по виготовленню виробів з каменю в селищі 5.
Видатними людьми селища являються - Герой соціалістичної праці Вербич Олексій Ан¬дрійович /покійний/, нагороджені державними нагородами: Орден Леніна - Підлісний Леонід Йосипович /покійний/, Орден Червоного Прапора - Вербич Леонід Іванович /покійний/.
Організовано проходять та урочисто відзначаються свята та обряди - День Перемоги по вшануванню пам'яті ветеранів війни та праці, День незалежності.
Традицією стало проводити спортивні конкурси та змагання на честь свята, виступи художніх колективів вищого профтехучилища, гімназії та дитячого садка.
У самому центрі селища в затишному куточку розташувався дошкільний навчальний заклад «Дзвіночок». Більше 35 років поспішають у рідний садочок наймолодші мешканці нашого чудового селища. Завжди раді зустрічі з ними та їх батьками: завідуюча - Волощук Руслана Сте¬панівна , вихователі - Захарчук Олена Заменівна, Каленюк Олена Валентинівна, Павленко Тетяна Михайлівна, Пилипчук Людмила Володимирівна, Сахненко Ліна Вікторівна, Шиловська Майя Леонідівна, ст.. медсестра Гриценчук Маргарита Василівна, зав.госп Будзінська Людмила Петрівна. Дошкільний заклад налічує три групи: «Квіточки»(діти від 1,5 до 3 років), «Веселка» (від 3 до 4 років), «Чомучки» ( від 4 до 6 років).
Навчально-виховний процес будується на основі програм «Малятко» та «Дитина», мета яких: розвиток творчих здібностей дошкільнят з використанням сучасних технологій, забезпечення фізичного та психічного здоров'я дітей шляхом гуманізації педагогічного процесу. Вже декілька років педагоги впроваджують в практику роботи елементи німецького композитора К.Орфа, з метою навчання дітей гри на музичних інструментах та їх виготовлення власноруч. Результатом даної роботи являється музичний гурток «Веселі нотки» (керівник 0.3.Захарчук).
Гордістю дошкільного закладу є гурток «Фантазери», де малята проявляють свої творчі здібності у виготовленні поробок (керівник Т.М.Павленко). Даний напрямок відмічено на одинадцятій постійно-діючій виставці «Сучасна освіта Житомирщини- 2008»
Гурток «Чарівні пальчики», в якому малюки пізнають мистецтво розвитку дрібних м’язів па¬льчиків і мовлення. Дошкільнята нашого садочку активні учасники районних конкурсів, виставок, спартакіад. Особливо відзначена участь в районному музично-танцювальному конкурсі «Чисті роси» під керівництвом вихователя Сахненко Л.В. - «Циганський танок».
Ось такою є історія нашого рідного селища Головине. Коротка в часі, але славна. Прославили її жителі селища - працівники різних професій , люди різних націй, віруючі різних конфесій. Але всіх їх об'єднує одне - любов до своєї малої Батьківщини , прагнення примножувати славу і багатства.

" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл