Голод 1932-1933 років на Черняхівщині.

ГОЛОД 1932-1933 РОКІВ НА ЧЕРНЯХІВЩИНІ.

Голод в районі не можна розглядати відособлено від тих проблем, які були в Україні. Історики, політологи, письменники, публікації їх монографій, художніх творів, збірників документів, в яких вони використовували різні тлумачення голодного лихоліття в українському селі: «голодомор», «терор голодом», «штучний голод» і таке інше ототожнюють причини і наслідки цієї трагедії.
Голод - явище фізіологічне, а термін голодомор - наслідкове, що вказує на соціально - економічні масштаби трагедії. Визначення «штучний» або «терор голодом» виказують його політико - правову оцінку. У міжнародному праві існує універсальна юридично - правова категорія - геноцид. 9 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила конвенцію про запобігання геноциду та покарання за нього. Геноцидом вважаються свідомі дії, застосовані з метою зни¬щення повністю або частково національної, етнічної, расової чи релігійної групи. До визначення геноциду належали конкретні дії, юридично виписані у конвенції: вбивство членів групи, нанесення тяжких тілесних ушкоджень та розумового розладу; навмисне створення для неї умов життя, розрахованих на повне або часткове фізичне винищення; призупинення дітонародження; насильне переміщення дітей однієї групи до іншої.
У документах радянських органів влади СРСР і УСРР, починаючи від 1928, і до 1933 року включно, є історичні факти, які свідчать про конкретні дії тодішнього режиму в українському селі.
Як показує аналіз, політико - економічні експерименти в сільському господарстві України протягом першого десятиліття функціонування радянської влади, починаючи з націоналізації землі, які завершилися скасуванням приватної власності, а також здійснення політики воєнного комунізму з її продрозкладкою та руйнацією ринкової економіки поглибили кризові явища в сільськогосподарському виробництві.
Виникла так звана зернова проблема. Товарного хліба виявилося наприкінці 1927 року порівняно з дореволюційним періодом у 2 рази менше.
Досягнути довоєнного рівня зерновиробництва, за оцінкою аграрників 20-х років селянським і колективним господарствам виявилося неможливим.
До глобальних причин, які призвели до зернової проблеми, додалися природнокліматичні та політико - економічні фактори. Взимку 1928 року загинуло 4,3 млн. десятин жита і пшениці, або майже половина посівної площі, а пересіяна яровина не дала бажаного врожаю. В 1928 році Україна не могла прохарчуватися власним хлібом, тому купувала 12 млн. пудів.
Про таке катастрофічне становище С.В. Косіор згадував на XI з'їзді КП(б)У у червні 1930 року. З мізерного врожаю заготовили 76 млн. пудів зерна, що викликало здивування В.В.Куйбишева: чому житниця країни дала у 8 разів менше хліба від попереднього року. Якщо з врожаю 1927 року Україна відвантажила до союзної комори серед інших зернових районів СРСР 41,2%, то у 1928 році - лише 15%.
Застосувавши в січні 1928 році продрозкладку, держава вже тоді такими діями спричинила голод в окремих округах України.
Слід підкреслити, що в межах СРСР основними регіонами зернопостачання були Україна та Кубань. На них покладалося основне завдання хлібозаготівель.
Сектори 1929 1930 1931 1932 1933
І. Валовий збір
Селянських господарств 16,5 13,6 5,8 2,2 2,7
Колгоспів 0,6 8,2 10,6 9,2 16,9
Радгоспів 0,5 1,0 1,3 1,4 2,6
Всього 17,6 22,8 17,7 12,8 22,2
ІІ. Хлібозаготівлі
Селянських господарств 4,4 4,1 1,6 1,6 0,9
Колгоспів 0,3 3,3 4,9 4,8 3,2
Радгоспів 0,2 0,4 0,4 0,3 0,6
Всього 4,9 7,8 6,9 6,7 4,7
У % до збору 35,9 34,2 38,9 52,3 21,2

Для посіву, харчування селянської сім'ї та утримання худоби витрачалося за роки "непу" до 11-12 млн. тонн, а звідси ми бачимо, що критичним роком виявився саме 1932 рік, тому що питома вага вилученого хліба сягнула 52,3 % його валового збору, який виявився фактичною нормою внутрішнього споживання селян в 20-х роках. Дані таблиці свідчать про катастрофічну межу заготівель по колгоспному сектору в 1931 та особливо 1932 року - понад 50%, а це означало, що буде недосіяно, щоб зберегти життя колгоспників, недодано худобі, щоб нагодувати непрацездатних дітей та людей похилого віку. В одноосібному секторі питома вага вилученого зерна також зашкалювала за межу можливого.
Голодомор 1933 року спричинили, перш за все, гіпертрофовані темпи та обсяги хлібозаготівель із врожаю попередніх та поточних років. Високий рівень вилучення хліба з врожаю 1931 року продовжили у 1932 році, котрий виявився катастрофічним.
Саме у ці роки в районі здійснювалась колективізація сільського господарства.
Більше 20 колгоспів утворилося протягом 1930-1931 років. Завершено колективізацію селянських господарств в основному в 1933 році. З часом статус колгоспів одержали сільгоспартілі та комуни.
Всього в передвоєнний період на території району було утворено 65 колгоспів. В окремих селах їх нараховувалось по декілька, зокрема:
в селищі Черняхів - 3 колгоспи,
с. Вільськ - 3 колгоспи,
с. Жадьки - 3 колгоспи
с. Селянщина - 3 колгоспи
с. Вишпіль - 2 колгоспи
с. Троковичі - 3 колгоспи.
Проте перші кроки в господарській діяльності новостворених господарств бажаних результатів не дали.
Велику трагедію пережив український народ в 1932-1933 роках. Багато людей загинули в ті роки. Точної цифри з цього приводу немає. За оцінками різних джерел ця цифра на Україні складає від 4 до 10 млн. чоловік. Та якою вона не була б, єдине залишається безсумнівним: люди голодували, чорна смерть забирала як дорослих так і дітей. Ці роки принесли багато лиха і страждань населенню нашого району. За матеріалами преси в Черняхівському районі від голоду померло 3086 чоловік. Згідно матеріалів сільських рад, які зібрані шляхом опитування свідків-старожилів, найбільше померло на територіях сільських рад: Андріївської - 92 чол., Вельської - 69 чол., В.Горбашівської - 291 чол., Новопільської - 94 чол., Дівочківської- 92 чол.,Са-лівської-83 чол., Селецької - 75 чол., Пекарщинської - 147 чол.; Селянщинської, Троковицької - 300 чол.
Безперечно абсолютної точності в цих показниках немає, оскільки архівними матеріалами вони повністю не підтверджені, а багатьох свідків того сумного і трагічного періоду вже немає в живих. Не зберегла всього, що тоді діялося, і пам'ять нині живих людей, які самі зазнали лиха або своїми очима бачили, як страждали родичі, близькі, сусіди.
В той час, як відомо, переважали багатодітні сім'ї. Із поіменних списків видно, що від голоду вмирали цілі сім'ї, в складі яких було чимало неповнолітніх дітей. У с. Вільськ, наприклад, помер Забродський Феодосій і п'ятеро його дітей, в с. В. Горбаша в сім'ї Євпака Антона померло семеро дітей, в с. М. Горбаша помер Петрук Іван Кирилович і шестеро дітей, в с. Дівочки така ж доля спіткала сім'ї Бородича Григорія та Шкуропати Адама, де померло по 5 дітей в кожній сім'ї, в с. Пекарщина в сім'ї Демко Дмитра померло 8 дітей.
Вмирали і в селищі Черняхів, однак відомостей про їх кількість немає. Очевидці стверджують, що гинули в основному подорожуючі, які шукали якогось виходу чи порятунку. Більшість черняхівців працювали на різних виробництвах, одержували заробітну плату і мали можливість купувати продукти. До того в той час для службовців була запроваджена карткова система на продукти.
Як стверджують документи держава допомагала голодуючим, але не всім. Весною 1933 року республіці була надана допомога в розмірі 36,19 млн. пудів зерна для харчування людей, годівлі худоби та засіву полів. Та дана допомога була явно недостатньою.
В основному допомогу одержували у вигляді гарячого харчування ті, котрі працювали в колгоспах. Для школярів також були запроваджені гарячі сніданки. Інші непрацездатні та діти одержували такої допомоги дуже мало.
Чому так сталося, що від голоду вмерло стільки людей ? З цього приводу є різні думки і твердження. Одні намагаються довести, що голодомор був запланований тодішнім режимом, Сталіном і іншими державними діячами Радянського Союзу та їх помічниками з уряду Української республіки в особі Косіора, Постишева, Чубаря та Галицького. Інші у своїх листах і виступах на сторінках преси заперечували перших і стверджували, що спланованого голодомору українського народу, як такого, не було.
Були переконання, що голодомор і смертність багатьох людей стали наслідком прорахунків і упущень в проведенні аграрної політики на селі.
Проте, не дивлячись на різнобій думок, тверджень, причини, які призвели населення України, зокрема селян, до голодомору, були. Одна із них - форсована перебудова сільського господарства з переходом на колективні засади господарювання, виникли труднощі організаційного характеру: не вистачало досвідчених кадрів, реманенту, насіння, добрив через, що зменшились посівні площі. Чимало заможних і добрих господарів через небажання на певному етапі вступати до колгоспів було віднесено до куркулів і репресовано, а їх рухоме і нерухоме майно розбазарене. В ряді випадків негативно вплинули на врожай і погодні умови.
Погану роль в цій справі зіграла і податкова політика. Великі плани заготівлі зернових тодішні господарства не мали можливості виконати. Неспроможними виконати плани заготівель стали селяни. У тих, хто відмовлявся віддавати забирали силоміць. Причому «добрими» помічниками в таких діях були місцеві керівники та активісти, хоч і не у всіх селах.
Питання про події тих далеких років неодноразово піднімалось на вищих щаблях державної влади в незалежній Україні. В кінцевому результаті Верховна Рада України в 2007 році розглянула дане питання і прийняла постанову, якою визнано голодомор 1932-1933 року трагедією для українського народу.

" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл