Костьол Святої Клари поєднує в собі елементи романсько-го стилю і Готики. Кремезна, але симпатична башта-дзвінниця, маши- кулі і мистецькі ковані двері надають споруді неперевершено!' казковості. Храм діючий, і його можна оглянути з допомогою старости, який живе на другому кінці села. Утім, костьол Святої Клари напрочуд скромний усередині, і чогось особливого ви там не побачите. Можна цілком задо-вольнитись його зовнішнім видом.
У центрі Городківки, там де зараз школа, колись був палац Іванівського, від якого залишилась тільки огорожа і сторожка в вигляді башти. Як раз повз неї ми їдемо до містечка Червоного, де зберігся маєток цукрового магната Терещенко.
Цілих одинадцять кілометрів доведеться трястись до ЧЕРВОНОГО по дореволю-ційній бруківці. Але це в рази краще тих жахливих ям на новочасній ґрунтівці до Городківки - в давнину будували набагато краще. Одразу по в'їзді до Червоного, з правого боку, височіють похмурі неоготичні башти палацу Терещенків. Узагалі-то, він був побудований родиною Грохольських, чий герб і досі красується над головним входом. То вже вдова Адольфа Грохольського, емі- груючи за кордон продала маєток Миколаєві Терещенку. Звали її Вандою, і походила вона з шанованого роду Нарбутів (батько був одним з провідників польського антиро- сійського повстання 1831 року). Але шляхетне походження не врівноважило її характеру.
За спогадами згаданого Геленіуша, «роз-мовляла вона голосно, ледве не волала, і не пильнувала за своєю мовою. Була негарною і безкультурною». Новий власник розбудував цілу мережу цукрових заводів на цих землях, що дало змогу цій родині простих селян придбати панські палаци в Червоному, Андрушівці та Івниці і побудувати свої резиденції в Турчинівці і Денишах. Цукровий завод зберігся (кажуть його за безцінь нещодавно придбав народний депутат), і в ньому діє краєзнавчий музей. У самому ж палаці жодних експозицій немає. Його частину займає жіночий монастир Різдва Христового (УПЦ МП). Черниці в похмурих готичних вікнах поставили яскраво білі скло- пакети, що аж ніяк не пасують до архітек-турного стилю ансамблю. До того ж, головну башту увінчали недоречним тут хрестом. Але, з іншого боку, нові хазяї хоча б не дають нищити пам’ятку вандалам. Проте, зважаючи на чималі розміри палацу, більша його частина таки руйнується. Зокрема унікальний палацовий театр, де ще можна побачити сцену. Кажуть, на ній співав сам Шаляпін. Зі спогадів Лудгарда Грохольського дові-даємось, що в головному вестибюлі були сходи з білого мармуру, у великій бальній залі зі стелі звисали жирандолі венеційського кришталю.