Попереду десять кілометрів, і ми в ЧУДНОВІ Назву міста приписують легенді, згідно з якою його мешканці «чудом відбили величезну татарську орду». Проте від вандалів-комуністів відбитись не вдалось. Саме вони знесли в місті три з чотирьох дерев’яних церков, кам’яний костьол 1760 року і бароковий монастир бернардинців (лишилась лише одна стіна). Був тут і маєток Генрика Жевуського (відомого в ХІХ столітті письменника) з невеличким палациком, але він зник ще до 1917 року. Зараз два монахи францисканці відбудовують бернардинський кляштор, проте служба в ньому ще не ведеться.

Нам залишається тільки насолодитись видом скель над Тетеревом (на одній з них колись стояв замок князів Острозьких, в котрому в 1787 році Прот Потоцький приймав короля Станіслава Авґуста) і пообі-дати. Придорожний ресторан над греблею - чи не єдиний в сьогоднішньому маршруті. Кухня тут нормальна і ціни помірні.
З Чудновом пов’язана важлива подія в історії України. Тут було розгромлено військо боярина Василя Шереметьева полками гетьмана Станіслава Ревери Потоцького в 1660 році. Російський воєвода перед виходом у похід нахвалявся, що «з такою силою здолаємо ляхів і без Божої помічи», додаючи, що привезе до Москви польського короля «в срібних кайданах». Натомість сам потрапив в полон до татар, що були союзниками поляків, аж на сорок років. Юрій Хмельницький, син Богдана, спочатку виступав на боці Шереметьева, але потім передумав і перейшов до поляків. У результаті поразки московського війська була укладена Слободищенська угода, яка стала початком розділу України на польське Правобережжя і російське Лівобережжя.

їдемо до Мирополя. Він на самому кордоні з Рівненщиною і дорогою туди доведеться здолати 32 кілометри. Перше ж село СТОВПІВ зустрічає нас несподіваною знахідкою - типовим волинським двором (скромний палац)польської шляхти. Звісно, зараз тут школа.

Через вихідний день не можемо потрапити до середини, аби дізнатись, чи збереглося щось зі старих часів. Двір розташований праворуч від шосе, у парку.