Уранці залишаємо готельного «кармеліта», аби зустрітись з кармелітами справжніми. До того ж, босими. Саме їхній монастир височіє над Бердичевом і є головною його архітектурною пам’яткою, а також релі-гійною святинею. Тут зберігається найбільш шанована серед католиків України ікона Бердичівської Божої Матері, до якої щороку відбуваються багатотисячні прощі.

Перебуваючи в турецькому полоні, воєвода київський, власник Бердичева Януш Тишкевич, побачив сон, в якому ченці кармеліти молились за його визволення перед образом Богородиці, що віддавна зберігався в його родині. Божа Матір уві сні взяла у воєводи обітницю заснувати в Бердичеві монастир. Невдовзі див-
ним чином Тишкевича було звільнено і він згадав, що тих ченців бачив у Любліні, в кляшторі босих кармелітів. Не гаючи часу, воєвода запросив отців до Бердичева, де надав їм у власність свій замок. Сталось це в 1627 році. Минуло півтора десятиліття, і в бердичівському кляшторі босих кармелітів було освячено так званий нижній костьол. Під час урочистостей Януш Тишкевич передав отцям родову ікону, - копію образу з римського костьолу Санта Марія делла Неве. Уже через п'ять років по тому, у травні 1647 року, від ікони зцілився біскуп Київський Станіслав Заремба. Виявилось, що він був не першим, хто отримав чудотворні ласки Матері Божої. Вражений біскуп офіційно визнав образ чудотворним.
Вид на монастир босих кармелітів з другого берега річки Гнилоп’яті в Бердичеві
Тікаючи до Львова від козаків Хмельницького, босі кармеліти взяли з собою чудотворну ікону, де вона також уславилась багатьма чудами. Ченці спробу-вали повернутись до Бердичева у 1686 році, але спадкоємець Тишкевича наказав їх побити, відібрати майно і вигнати з міста. Лише в 1717 році трибунал визнав право каноніків на кляштор, куди вони відразу повернулись. На цей раз на півтора століття. Бердичівська Божа Матір і надалі сцілювала хворих, тож 16 липня 1756 року за містом (всіх присутніх неможливо було умістити в монастирі) відбулась її урочиста коронація. Папа Бенедикт XIV передав для цього срібні шати і корони, прикрашені десятьма смарагдами. На заміському полі побудували 11 вівтарів, біля яких згромадилось 50 тисяч прочан. Крім того, коронний зброяр Антоній Любомирський привів на коронацію шість тисяч святково вбраних уланів і гусарів.

Урочистості тривали вісім днів і супроводжувались фейерверками і гарматними салютами. Як раз у цей час у монастирі споруджу-?
вався один з найцінніших витворів бароко на території України - верхній храм. Його архітектором був автор львівського доміні-канського костьолу, комендант Кам'янець- Лодільської фортеці, Ян де Вітте. Внутрішнє оздоблення, зокрема настінні розписи, виконав італійський художник В. Фредеріче. Невдовзі сила заступництва Бердичівської Божої Матері була перевірена в боях, коли упродовж 17 днів 700 барським конфедератам, що зачинились в кляшторі, вдалось відбити десятки штурмів російських військ. На згадку про ті події, в фасаді верхнього костьолу залишили декілька гарматних ядер. Святість ікони, тим не менше, не зупинила злодіїв, які в 1820 році вкрали корони і шати, і вже Папа Пій IX передав до Бердичева нові прикраси для повторної коронації, яка в 1854 році зібрала вже 100 тисяч вірних. Утім, це не завадило царському уряду невдовзі після Другого польського повстання відібрати монастир у кармелітів, перетворивши його на звичайний парафіяльний храм. Остаточно храм було закрито вже комуністами в 1926 році. У нижньому костьолі розташували кінозал, а в верхньому - музей історії релігії (що до пори рятувало чудотворний образ). У 1941 році під час відступу відділи НКВС підпалили монастир. У полум'ї ікона була втрачена. Проте багато хто до сьогодні вірить, ніби її вдалось винести з пожежі і зараз Бердичівська Божа Матір зберігається в чиємусь помешканні, чекаючи на повернення до санктуарію.