Український центр космонавтики

Найцікавіше ми залишили на сам кінець. ЖИТОМИР - місто, яке ще називають «польською столицею України» - в області живе найбільша діаспора поляків. У Житомирі збережені численні пам'ятки, пов'язані з цим народом, і перша з них на нашому шляху - старовинний польський цвинтар. Уже в місті, за мостом через річку Кам'янку, повертаємо праворуч на вулицю Короленка і незабаром бачимо надгробки. Житомирський польський цвинтар є другим за важливістю після Личаків- ського у Львові, і лише на 14 років молодший за нього. Він постав на узгір'ї, при злитті річок Лісової і Кам'янки, у передмісті Богунія в 1800 році. Тут поховано представників шляхетських родин Чечелів, Домбровських, Вороничів, є могила Єжи Олізара, а також видатного композитора Юліуша Зарембського.
Поруч із надгробком біскупа Антонія Кароля Недзляковського є скромне поховання «ксьондза, що сам себе спалив». Ідеться про настоятеля римо-католицької катедри Житомира Анджея Федуковича. Ця людина ціною свого життя врятувала десятки парафіян від більшовицьких тюрем. Сталося це так. У катедрі була ікона, прикрашена золотом і платиною, яку комуністи збирались конфіскувати. Отець Анджей запропонував обмін: парафіяни принесуть сімейні цінності, які будуть передані владі, натомість вона обіцяє відмовитись від зазіхань на коштовний образ. Більшовики пристали на пропозицію, але отримавши родинне золото і срібло зажадали від ксьондза прізвищ тих, хто допоміг церкві. Отець Анджей відмовився, за що був кинутий до в'язниці. Там під тортурами його змусили написати лист протесту до Папи Римського про нібито шпигунську діяльність римо-католицької церкви на користь буржуазної Польщі, після чого відпустили. Незадовго потому отець Анджей здійснив самоспалення на скелі Чацького, не витримавши докорів сумління...
Колишній палац житомирських єпископів. Тепер краєзнавчий музей



Найстаріша кам'яна будівля Житомира - монастир єзуїтів. 1724 р.

Залишивши цвинтар, прямуємо до центру, а саме - до катедрального Преображенського собору (УПЦ МП). Історія його побудови трагічна. Уперше собор почали будувати в 1844 році, але певно, через брак грошей роботи було призупинено. Друга спроба закінчилась катастрофою: через грубі помилки інженерів на будівлю впала дзвін- ниця, повністю зруйнувавши її. Нарешті, міська влада запросила до міста знаного академіка К. Рохау, за проектом якого Преображенський собор таки постав у 1874 році. Він вражає. Висота храму - 53 метри. Це одна з найбільших в Україні сакральних споруд. Під час святкових служб усередині одночасно може перебувати декілька тисяч людей. Гідні подиву фрески і, особливо, кам’яне різьблення (в оздобленні використано місцевий граніт і лабрадорит). Поруч з Преображенським храмом - Соборна площа. До 1917 року її центр прикрашала каплиця на честь «чудотворного спасіння імператора всеросійського Александра II». Це був своєрідний акт каяття міста, адже у 1867 році в Парижі на царя здійснив невдалий замах саме житомирянин Антон Березовський. Праворуч - пам'ятник Леніну і потворна адміністративна будівля за якою починається найстаріша частина Житомира дував городище засновник міста - мітичний воїн Житомир. Він служив у дружині київських князів Аскольда і Діра, і коли їх убили варяги Олега, не побажав більше залишатися в столиці, подавшись на захід, де й осів на скелястому березі Кам'янки. Також існує більш пацифістська версія походження назви Житомира - «жити в мирі». Утім, вона не дуже пасує до історії Житомира, який постійно потерпав від набігів і воєн. Не дарма ж тут стояв кам'яний замок, від якого сьогодні залишились ледь помітні сліди валів. Проте й без древніх фортечних стін Замкова гора багата давнімипам'ятками. Перш за все, це катедральний римо-католицький костьол Святої Софії. Польські джерела повідомляють, що перший дерев’яний храм на цьому місці заснував домініканець - Святий Яцек Одровонж ще в 1225 році. Нинішня будівля значно молодша, якщо взагалі можно говорити про молодість храму, якому більше двох сотень років. Скидається на те, що в Житомирі якась не дуже вдала аура для будівництва храмів. Як і у випадку з православною Преображенською катедрою, первісний кам'яний костьол Святої Софії довелось розібрати, коли на стінах з'явилися тріщини внаслідок горезвісних інженерних прорахунків. Помилки попередників врахували і новий храм звели в 1748 році. Але за два десятиліття в його долю втрутилась політика: через те що Житомир підтримав барських конфедератів, місто і костьол були спалені російськими військами. Обгорілі стіни і вежі розібрали до першого поверху і в 1800 році збудували ті, що ми бачимо сьогодні. Костьолу, відносно, пощастило. Хоч він і був закритий у 1937 році, після Другої світової храм був чинним, завдяки чому збереглося багато речей з давнього оздоблення, Зокрема, головний і бічні вівтарі, орган. У каплиці правої частини катедри можна побачити чудотворний образ Горбулівської Божої Матері.

Катедральний римо-католицький храм Святої Софії. 1748 р.

Поруч з катедрою - колишній палац житомирських єпископів в необа- роковому стилі. Це один з найкрасивіших будинків міста. Зараз в ньому краєзнавчий музей з вельми цінним зібранням живопису і меблів зі зниклих у 1917 році палаців Житомирщини. Тут, наприклад,
Катедральний православний Преображенський храм Святої Софії. 1874 р.зберігаються картини західноєвропейських художників XVI-XX столітть. Вихідні в музеї субота та понеділок, години роботи: з 10:00 до 18:00.

Ще однією висотною домінантою Замкової гори є Воздвиженська церква, в якій досі міститься музей природознавства. Щоправда, рідко хто бачив його відкритим... Навпроти церкви - колишній магістрат з початку XIX століття. Перетинаємо алею, і за рядом «хрущівок» бачимо найстарішу будівлю Житомира: келію єзуїтського монастиря 1724 року. Колись тут була колегія і величний костьол, який розібрали ще за царських часів. Зараз це напівзруйнована споруда, втім стіни ще високі і міцні, і, судячи з інформації на оточуючому паркані, її збираються відновлювати.
На якийсь час • залишимо архітектурні цікавинки, аби помилуватись природними красотами Житомира. їдемо в напрямку Чуднова і за черговим мостом через Кам’янку паркуемо машину біля Польського дому. Тут є невеликий симпатичний ресторан з гарною кухнею, тож перед тим, як піти милуватись каньйоном Тетерева з оглядового майданчика, можна влаштувати собі перерву на трапезу.
За монументом Вічної Слави відкривається розкішна панорама ріки з навислими над нею скелями. Якщо придивитись, то праворуч можна помітити на одній з них кам'яну брилу, що нагадує голову. Це відома в Житомирі скеля «голова Чацького», названа на честь засновника Кременецького ліцею Тадеуша Чацького. До неї можна прогулятись пішки, машина там не проїде. Повертаємось до центру, і на Соборній площі повертаємо праворуч. Тут розташована Житомирська обласна філармонія
- колишній міській театр. Його було побудовано в середині XIX століття з ініціати-ви письменника-гуманіста Юзефа Крашев- ського. Цю напрочуд красиву споруду, за легендою, мав отримати Київ, де одночасно з Житомиром планували спорудити новий театр, та, нібито, перереплутали папери з архітектурними кресленнями. Поруч з філар-монією не менш красива водонапірна башта
- одна з найгарніших в Україні. Зараз у ній кав’ярня «Вежа».
Проїдемо ще пару кварталів до парку імені Ю. Гагаріна, через який тягнеться довжелезна алея, в кінці якої одна з головних ціка- винок міста - вантовий міст висотою понад ЗО метрів. Звідси відкривається ще один чудовий краєвид. Як на долоні стара альтанка і сцена літнього театру в парку, яка своїм оригінальним дахом нагадує Сіднейську оперу в мініатюрі.
Гостям Житомира завжди радять відвідати музей космонавтики і будинок С. Корольова (вул. Дмитрівська, 5). Не будемо робити винятків і ми, адже це справді один з най-кращих тематичних музеїв колишнього СРСР.
Американці, за переказами, потрапивши сюди вигукують: «Та це краще ніж на Канаверелі!». Нічого дивного, - тут виставлені оригінальні речі, в тому числі справжні модулі, в яких космонавти спускались на Землю, Навпроти - дім-музей Сергія Корольова, де він народився. Вихідний тут лише у понеділок, що, безумовно, дуже зручно.
Повертаємося на Соборну площу, від якої починається вулиця Київська. Тут можемо ще оглянути бернардинський костьол середини ХІХ століття, який має напрочуд красиві різьблені двері в стилі бароко. На цій вулиці буде остання зупинка нашого дводенного маршруту - пам’ятник Ларіосіку - герою булгаківської «Білої гвардії», який встановили минулого року на день міста. Робимо фото на пам’ять і рушаймо в дорогу.