Костьол Святої Варвари

16 липня. Тисячі піших паломників ідуть з Києва,
Оглянемо санктуарій (копія чудотворного образу Бердичівської Матері Божої зберігається в лівій наві нижнього костьолу) і, якщо є бажання, доволі цікавий музей історії Бердичева, розташований на його території Далі мандруємо на вулицю Лібкнехта, де є костьол Святої Варвари, в якому 1850 року з Евеліною Ганською вінчався Оноре де Бальзак. Храм спорудили за наказом Барбари Радзивіл у 1759 році, і первісно він був дерев'яним. Нинішня кам'яна споруда з’явилася в першій половині ХІХ сторіччя, судячи з архітектури, стараннями того ж зодчого, що його витвори ми вже бачили в Старій Котельні і Топорах. У Бердичеві є ще одна будівля, споруджена коштом цієї родини в ті ж часи. Це палац, в якому мешкав одіозний Міколай Радзивіл, що за словами сучасників «поки жив, шахраював, і позичав, і тим тільки утримувався, зяйнятий більше метресами, ніж власними дітьми». Один зі скандалів Міколая був пов’язаний з його дру-гим шлюбом, в якому він одружився з удовою знахаря Михайла Войцеховського. Усі знали, що ця пані була ключницею і прачкою свого першого чоловіка, і подібна пасія для представника такого шляхетного роду була несусвітньою ганьбою. Але Міколай не пере-ймався ані суспільною, ані родинною думкою, і, навіть, зробив, як вважали його родичі, ще один злочин - перейшов з католицтва в православ’я. Невідомо, чи під кінець життя його загризли докори сумління, але дні свої відступник Міколай скінчив у божевільні, Бердичів недарма називали «Волинським Єрусалимом», бо опріч католицьких святинь в ньому також перебували святині єврейські. Узагалі, до Другої світової війни місто складалось на 80% з євреїв, і найчастіше його вулицями лунав ідиш. Цьому сприяли величезні Бердичівські ярмарки, які порівнювали
з ляйпциґськими. Євреї-крамарі тягнулись до міста з усіх кінців Російської імперії. До того ж, їм було заборонено селитися східніше Бердичева, і вони цілими сім’ями осідали тут. З часом Бердичів став ледве не найбільшим торгівельним центром півдня Імперії, поступившись згодом лише Одесі. Незважаючи на те, що через програну конкуренцію з Одесою багато родин збанкрутіли, євреї не залишили міста, адже тут був ще й їхній духовний центр. У Бердичеві жив і написав свої найважливіші праці цадик (святий) Леві Іцхак - один з провідних чільників хасидизму. У місті діяло десять синаґоґ і безліч єврейських шкіл. Тут народився і жив письменник Менделе Сфоріма. Шолом Алейхем також провів у місті кілька років. Серед євреїв завжди було багато визначних музикантів і Бердичів може пишатись, що в ньому народився один з найвидатніших піаністів XX сторіччя - Володимир Горовіц.
Усе скінчилось у 1941 році. Через те що радянське Інформбюро давало невірну інформацію щодо просування німців, більша половина єврейського населення Бердичева не встигла евакуюватись. Німці відразу зігнали їх в гетто. У вересні близько десяти тисяч, переважно молодих людей, які б могли вчинити спротив, було вивезено до села Хажин, ніби-то на сільськогосподарські роботи. Усіх їх було розстріляно. Та ж участь спіткала й тих, хто залишився в гетто - жінок, старців і дітей. Загалом загинуло близько 39 тисяч людей.