Ян Гамарник.
Після Лютневої рев. 1917 Гамарник очолював Київський комітет РСДРП (б). Після Жовтневого перевороту в Петрограді був арештований владою разом з керівниками київських більшовиків. Був звільнений збройним повстанням 31 жовтня 1917. У складний час окупації України німцями Гамарник перебував у підпіллі. У 1918 приїхала Москву, познайомився з В.І. Леніним і був обраний до складу ЦК КП (б) У. Брав участь у придушенні заколоту лівих есерів. У 1919 Гамарник був призначений членом РВС Південної групи військ 12-ї армії. У лют. 1920 після розгрому денікінців Гамарник був направлений на партійну роботу в Одесу, а потім у Київ. У 1923 - 1928 відправлений на Далекий Схід, де був одним з відповідальних рад. і парт. керівників. Багато займався промисловим розвитком Далекого Сходу, при його участі розроблявся і здійснювався 10-річний план (1926 - 1935) підйому економіки краю. Наприкінці 1928 був направлений на роботу 1-м секретарем компартії Білорусії, де проводив у життя політику колективізації. У 1929 Гамарник був призначений начальником Політуправління РККА, був членом Реввійськради і відповідальним редактором газ. "Красная звезда". Надавав всіляке сприяння М.Н. Тухачевському у здійсненні технічної реконструкції Збройних Сил і зіграв велику роль у підвищенні боєготовності РККА. Виступаючи на листопадовому Пленумі ЦК 1929, Гамарник підтримав Сталіна в розгромі "правої опозиції": "Ми не можемо терпіти, щоб в рядах нашого Політбюро знаходилися люди, які заважають нашій боротьби, які плутаються між ніг, які об'єктивно захищають класового ворога". Мова йшла про Бухарина, Рикова, Томську.
У 1930 Гамарник став заступником наркома з військових і морських справ і виступив в газ. "Червона Зірка" зі ст. "Нова обстановка - нова політика, нові гасла", активно підтримавши гасло ліквідації кулачества як класу на основі суцільної колективізації. Кришталево чесний, Гамарник щиро не розумів, що був одним із творців зовсім не тієї держави, про яку мріяв. Про це свідчить його безхитрісна розповідь: "До мене з Києва в Москву щороку приїжджає батько і просить у мене мої старі шкіряні чоботи, а я не даю. Побачать його знайомі робочі в цих чоботях та й скажуть:" Син служить в армії і краде, де ж старому більше взяти такі чоботи ". Йому, члену ЦК партії, перший у Червоній Армії в 1935 було присвоєно звання армійського комісара 1-го рангу. У обстановці великого терору покінчив життя самогубством.
Використані матеріали кн.: Шікман А.П. Діячі вітчизняної історії. Біографічний довідник. Москва, 1997 р.