Гамарник Ян Борисович (справжнє ім'я - Яків Пудікович) (21.5-1894, Житомир - 31.05.1937, Москва), партійний діяч, політпрацівник, армійський комісар 1-го рангу (1935). Син службовця, юдейського віросповідання. Навчався на юридичному факультеті Київського університету (з 1915). У 1916 вступив в РСДРП (б). З жовтня. 1917 член Київського ревкому. У квітні-липні 1918 входив до т.зв. Всеукраїнської "повстанської дев'ятки", яка керувала підпільною роботою в районі Одеси, Харкова та в Криму. Наприкінці 1918 - початку 1919 член ревкома, очоливший більшовицьке повстання в Харкові. З травня 1919 пред. Одеського губкома КП (б) України, був членом реввійськради (РВС) 12-ї армії. У лист. 1919 - квітні 1920 воєнком стрілецької дивізії. У 1920-23 пред. Одеського та Київського губкомов КП (б) У, Київського губревкома і губвиконкому. З 1923 пред. Дальревкому, крайвиконкому і секретар Далькрайкома ВКП (б). З 1925 кандидат в члени, з 1927 член ЦК ВКП (б). З квітня. 1927 член РВС Сибірського військового округу. У 1928 секретар ЦК КП (б) Білорусії і з грудня. 1928 член РВС Білоруського військового округу. З жовтня. 1929 нач. Політуправління РККА, відповідальний редактор газети "Червона Зірка" і з червня 1930 одночасно 1-й заст. наркома оборони СРСР і заст. голови РВС СРСР.
З 17.11.1929 член Оргбюро ЦК ВКП (б). Очолив чистку політичного складу РСЧА від "колишніх білих" (у 1928-30 за цією статтею було звільнено 242 чол., В 1931 - ще 150). Для арешту органами НКВД обов'язково потрібно дозвіл Ворошилова або Гамарника, жоден арешт не міг пройти повз нього, був одним з головних організаторів репресій в РККА. Гамарник не тільки санкціонував видалення з армії командних кадрів за поданням НКВС, але і сам проявляв "ініціативу", звільняючи з армії офіцерів на підставі донесення. Саме через нього здійснюється зв'язок між керівництвом Наркомату оборони та органами державної безпеки. 25.8.1936 на мітингу з його участю прийнято постанову: "З відчуттям глибокого задоволення ми зустріли вирок про розстріл шайки злочинців, вбивць і фашистських агентів Зінов'єва, Каменєва". На лютнево-березневому пленумі ЦК активно підтримав пропозицію І.В. Сталіна про виключення з ЦК Бухарина та інших. Виступив на захист М.Н. Тухачевського, заявивши Сталіну, що в його відношенні зроблена помилка. Після пленуму неодноразово виступав із закликами "покінчити з змовниками".
З 13.03.1937 уповноважений Наркомата оборони при РНК.
20.05.1937 призначено членом Військового ради середньоазіатського військового округу. Гамарник, з власного досвіду знаючи, що за цим піде неминучий арешт, "Заплутавшись в своїх зв'язках з антирадянських елементами і, очевидно, боячись викриттях", застрелився. Після смерті оголошено "ворогом народу". Як говорилося у вироку по справі Тухачевського, було встановлено його участь "в антидержавних зв'язках з керівними військовими колами однієїз іноземних держав", шпигунстві та веденні «вредительских» робіт. Після цього було репресовано велике число політпрацівників - ставлеників Гамарника. У 1955 реабілітований. Дружина Гамарника засуджений до 8 років тюремного ув'язнення (а потім ще до 10) і померла в 1943 в таборі. Донька відправлена в дитбудинок.
Використані матеріали з кн.: Залеський К.А. Імперія Сталіна. Біографічний енциклопедичний словник. Москва, «Вече», 2000