Гамарник Ян Борисович.

Гамарник Ян Борисович [2 (14) .6.1894, Житомир, -31.5.1937, Москва], радянський партійний і військовий діяч, армійський комісар 1 рангу (1935). Чл. КПРС з 1916. Революційну роботу розпочав у Петербурзі в 1913 в студен. організаціях і продовжував її в Києві, де з 1915 навчався на юридич. фак. університету. До жовтня. 1917 член і деякий час секретар Київського к-ту РСДРП (б). Брав активну участь у підготовці жовтн. підбурюв. повстання в Києві і в боротьбі проти буржуазно-націоналістіч. Центральної ради. З 27 жовтня. (9 нояб.) 1917 чл. ревкома. У 1918 вів велику роботу по мобілізації трудящих мас для відсічі германським і австро-венг. військам, що вторглися на Україну. У березні 1918 на II Всеукраїнському з'їзді Рад був обраний до складу ЦВК Рад України. Як один з керівників більшовицької фракції рішуче відстоював ленінську позицію з питання про Брестським світі. У квітні на Таганрогській нараді партійного активу більшовиків України був обраний до складу Оргбюро з підготовки 1-го з'їзду КП (б) У. У числі групи делегатів з'їзду, що проходив 5-12 липня 1918 в Москві, був прийнятий В. І. Леніним. Під час германської окупації України та захоплення її території буржуазними націоналістами і білогвардійцями був членом підпільного Всеукраїнського центру ( «дев'ятки»), одним з керівників Одеської, Харківської та Кримської підпільних парт. організацій, вів велику роботу з розгортання партизанського руху в тилу ворога і знищеню військ противника. В кін. 1918 - поч. 1919 входив до складу ревкому, що очолив підбурюваня повстання в Харкові проти буржуазно-націоналістічної Директорії. З травня 1919 пред. Одеського губкому КП (б) У, брав активну участь у парт, і рад. будівництва на Україні, входив до Coste1 оборони Одеси, під керівництвом якого велася боротьба на півдні України проти денікінскіх військ, петлюровщини і Махновщини, був чл. РВС Півд. групи військ 12-ї армії, яка здійснила 400-км перехід по тилам ворога з р-ну Одеси до Житомира, потім - комісаром 58-й стрілкової дивізії; брав участь у визволенні Києва. У 1920-23 - пред. Одеського та Київського губкомів, пред. Київського губревкому і губвиконкому. Багато сил і енергії віддавав організації допомоги фронту при відображенні останнього походу Антанти, боротьбі з кулацким бандитизмом і відновленню народного господарства після закінчення Громадянської війни. У 1923-28 - пред. Приморського губвиконкому, Дальревкому, крайвиконкому, секретар Далькрайкома партії і чл. РВС Сибірського військ. округу (з квітня. 1927). Активно брав участь в розгортанні рад. парт, і госпо. будівництва на тер. Д. Сходу, багато уваги приділяв справі зміцнення оборони далекосхідних кордонів. З кін. 1928 був першим секретарем ЦК КП (б) Білорусії і чл. РВС Білоруського ійськового округу, вів велику роботу з вирішення завдань 1-го п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, соц. індустріалізації та реконструкції с. господарства в республіці, зміцненню військ округу. З жовтня. 1929 нач-к Політуправління Радянської Армії і чл. РВС СРСР; редактор газ. «Червона зірка». З червня 1930 суміщав посади керівника ПУРа, заст. пред. РВС СРСР і заст. наркома по військ. і мор. справах, а з червня 1934 - заст. наркома оборони СРСР. На 14-му з'їзді обирався кандидатом у чл. ЦК, на 15-17-м - чл. ЦК ВКП (б). Нагороджений орденом Леніна та орденом Червоного Прапора.
Використані матеріали Радянської військової енциклопедії у 8-ми томах, том 2.